Саме Глен Грант, під час нашої розмови, у січні місяці, сказав, що росіяни будуть наступати з кількох напрямків. І саме він дав важливу пораду Президенту Зеленському, до котрої, є побоювання той не дослухався. Тоді він сказав, — « здоровий глузд, пане Президенте Зеленський у тому, що Росія готується до нападу на вас. Готуйтеся відбивати напад усіма засобами». Ще раз дуже дякуємо пане полковнику за це попередження, але ми бачимо, що зараз відбувається на театрі бойових дій. Зараз я б просив дати невеличкий аналіз можливих сценаріїв того, як буде протікати війна.
Дякую. Це дуже складне питання, це певний виклик. Ви праві, я значною мірою передбачив, як буде відбуватись напад. Він саме так і відбувався, як я й очікував. Росіяни використали свою артилерійську міць, аби просто рівняти все з землею, аби змітати українські війська, наскільки це можливо, перед бойовим зіткненням піхоти. Теперішня складність у тому, що росіяни мають перевагу, бо українці поставили себе в оборонну позицію і бої ведуться у місцях, де атакує Росія. Росія обирає, де завдати удару, зараз це район північніше Луганська, де сконцентровано дуже багато військ і там вони рухаються вперед, в цьому нема сумнівів. Росія наступає. Цікаво, якщо поглянути очима росіян, то вони дійсно вірять в те, що можуть перемогти у цій війні. Вони мають перевагу у цій області, також і в Донецькій. На південному сході вони змогли окупувати Херсонщину і підійти до Миколаєва. Це також дало їм можливість контролювати канал з Херсону в Крим. Це ж одна з цілей Путіна — подати воду в Крим. Якщо подивитись з позицій українського війська, то там теж скажуть, що добре тримаються. Але я не знаю наскільки довго Україна зможе дозволити собі отримувати такі втрати як зараз, в такому типі бойових дій. На мою думку, українцям треба змінювати підходи до бойових дій. І не намагатись перемогти Росію «російським методом», один на один, а почати маневрувати, не боятись відходити там, де це необхідно, намагатись обійти росіян, зайти в тил і створити для них іншу військову ситуацію. Це великий виклик і це складно реалізувати, особливо якщо міністерство і генеральний штаб думають, що їм потрібно мати багато важкого озброєння, перед тим, як перейти до цього. Це час викликів для Україні, а війська повинні триматись настільки довго, наскільки це лишень можливо.
Я погоджуюсь з вами полковнику. Ми бачимо, що Росія застосовує всю наявну бойову міць. Всю, яка в неї є, можливо за винятком тактичної ядерної зброї. З другого боку ми розуміємо, що наші союзники: Сполучені Штати, Польща, Велика Британія, Естонія, Латвія, Литва і Чехія надсилають нам певну кількість важкого озброєння. Французи нам прислали “Цесари”. Але основне питання — кількісне. На вашу думку, яке число повинно бути поставлене, з досяжного? Яке число важкого озброєння могло б бути потрібне Україні? Зараз не йдеться про ті космічні цифри озвучені Михайлом Подоляком.
Це залежить від того яку тактику використовувати. Якщо ви збираєтесь воювати з Росією один-на-один, то вам завжди знадобиться така ж кількість артилерії яку мають росіяни, це зрозуміло. Якщо ж розглядати поле бою з погляду маневру, то потрібно значно менше артилерії, щоб можна було звести її в одному місці і створити несподіванку, створити концентрацію в одному місці. Зараз це піддається сумнівам. Старою тактикою Росію не перемогти. Вони завжди можуть протиставити більше ніж ви маєте. Вони завжди матимуть більше «гарматного м’яса», матимуть більше артилерії. Тож бій повинен стати іншим. Він повинен засновуватись на таких принципах війни, як несподіванка, концентрація сил. Бо допоки ви будете на позиції «один-на-одного» це гарантований шлях до поразки. Бо таким чином вони можуть продовжувати вічно, довозячи солдатів та артилерію на лінію фронту. Відтак вони можуть діяти набагато довше, ніж може дозволити собі Україна.
Війна на виснаження може завершитись надзвичайно неприємно для України. З другого боку, ми розуміємо, що ворог не досягнув, у безпосередній військовій операції, своїх цілей. Значна частина їхніх досягнень, зокрема йдеться про «досягнення» на Херсонщині та Миколаївщині були пов’язані з якимось «дивом», якоюсь «дивною гібридною операцією» внаслідок якої вони окупували надзвичайно стратегічно важливий шматок нашої території на Півдні. Але зараз, на Вашу думку, чого нам чекати? З одного боку росіяни починають пожвавлюватись у Білорусі, з іншого боку — відновлення наступу на Харків.
Це дуже цікаво. Почнемо з Білорусі. Якщо чесно, президент Білорусі не горить бажанням вступати у війну, допоки не буде просто примушений до цього. Я не думаю, що білоруси взагалі готові до війни. Ті підрозділи територіальної оборони, що вже брали участь у боях, зможуть не гірше за регулярну армію, стримати білорусів. Ви зробили ремарку про те, як швидко росіяни окупували південний-схід. Це неймовірно велике питання, що дозволило їм це зробити. Чому проходи з Криму не були заблоковані і не утримувались певний час? Там не потрібно було багато сил для цього. І ніхто не знає чому. Це щось, про що питають і думають люди, — «як це могло статись?». Надзвичайно важливо для моральної стійкості народу дати відповідь,- «чому так?». Я впевнений, що Генштаб знає, як вести війну проти росіян, я впевнений, що Генштаб має можливості для перемоги. У них нема боязні реальних боїв. Де слабка ланка, так це у тренуванні сил тероборони. Ці сили не підготовані достатньо і швидко, аби досягнути стандартів, коли б вони могли ротуватись на полі бою зі змученими регулярними бригадами. Тут потрібне переосмислення, новий підхід до того, що ми робитимемо на наступній стадії війни.
Якщо говорити про часові рамки. Ми розуміємо, що у росіян нескінченна кількість бурятів, дагестанців та інших народів, яких вони наймають на війну проти України. Але ми також розуміємо, що вони не можуть без кінця і краю закидувати Україну тілами своїх солдатів. З другого боку ми розуміємо, що всі критикують санкції, але російська оборонна промисловість зараз лежить на дні. Вони не мають можливості оновлювати зброю, бо не мають мікросхем, а китайці ці мікросхеми не дають. Отже виходячи з різних прямих і непрямих сценаріїв, якщо намагатись робити певні припущення, як довго триватиме ця війна?
На жаль, так виглядає, що у росіян достатньо устаткування й людей щоб продовжувати війну ще багато місяців. Є теоретична можливість, що російська армія зазнає колапсу і просто здасться, як вони це зробили в часи Першої Світової. Вони знову можуть зробити цей вибір. Але в них ще багато полковників і генералів, які хочуть підвищень у званні і зацікавлених у продовженні війни задля особистої слави в Росії. Тож я не бачу, щоб це швидко припинилось. Ви також праві, що ракет в них стає менше, стає менше високотехнологічної зброї. Вони багато чого використали і втратили. Тож дійсно якість цього озброєння падає, але, на жаль, коли у вас багато людського ресурсу, ви можете продовжувати війну досить довго, просто переважати числом. Кількість стає якісною одиницею. Як на мене, то це триватиме щонайменше півроку, і якщо Путін хотітиме, то може затягнутись до року. На жаль, кількість теж має силу, а це дуже важливо для Путіна.
Якщо говорити про так звані погані сценарії, які звісно нам загрожують. Ми бачимо як мужньо б’ються наші солдати та офіцери. Бачимо, що Генеральний штаб виконує всі покладені на нього місії. Але ми розуміємо, що наш Генштаб потребує якоїсь доброї поради, можливо добра порада мала б стосуватись виявлення певної загрози, йдеться про той чи інший російський план, який би вони намагались застосувати зараз в Україні.
Річ, яку люди повинні зрозуміти: Україна на шляху до перемоги. Щобільше Росія укомплектовується мобілізованими і щобільше гине їхніх офіцерів, якість їхніх військ знижується і знижується. Але, в той самий час, українці також втрачають хороших солдатів. Допоки не буде задіяний новий сценарій, на зміну старому «солдат проти солдата, артилерія проти артилерії», допоки ми не почнемо використовувати українську інтелектуальність, я маю на увазі не використання інтелекту у класичному вимірі шпигунів і так далі, а на лінії фронту. Слід дати можливість офіцерам на місцях самим керувати, а не просто наказувати їм, — «ви повинні втримати це чи те», — а просто дати їм чіткі накази, де основний — вийти на кордони. А як вони це робитимуть, то нехай це буде їхньою проблемою. Це найкращий сценарій, бо за ним солдати та офіцери самі визначатимуть способи, в першу чергу залишитись живими, зокрема як не потрапити під артобстріли. Вони знайдуть способи. А по-друге вони краще можуть оцінити, як вести бій покладаючись на свої можливості на місцях. Не слід намагатись перемогти росіян методом «труп на труп». Це не та тактика, що переможе росіян. Ми повинні бути у них в тилу, ми повинні їх атакувати там, де вони цього не чекають, і робити це з такою силою, щоб вони у страху покидали поля бою. Ми бачимо це зараз, але це надто повільно. Слід робити це сильніше, швидше, це повинні бути надзвичайно швидкі, блискавичні атаки. Аби всі з того боку розуміли, що програють, щоб не мали шансів утримувати плацдарм. Тож повинні бути зміни у самому підході до бою. Без цього ми отримаємо знову «труп на труп», а це не та стратегія, що переможе росіян. Це маленька радянська армія проти великої радянської армії. Це не найкращий шлях ведення бойових дій.
На вашу думку, пане полковнику, які зараз обласні центри будуть під найбільшою загрозою: Київ, Харків, Миколаїв, Запоріжжя? Де, на вашу думку, зараз відбувається посилена концентрація військ противника? Посилена, але не артикульована. І загалом, куди б вони мали намір зараз намагатись розвивати свій наступ?
На даний час в них недостатньо військ, аби проводити повсюдний наступ. Вони не можуть поновити атаку на Київ, наприклад, не використовуючи білоруські війська. Вони забрали свої сили звідти. Харків. Там війська були відкинуті на кордон і намагаються тиснути знову, проте, наразі, вони не достатньо сильні, щоб взяти Харків, це точно. Вони можуть знову підійти ближче до Харкова аби могти обстрілювати його з артилерії, але не матимуть можливість взяти Харків. Ті війська, що зараз навколо Харкова достатньо сильні, аби відбити атаку. Запоріжжя. Взяти Запоріжжя швидко не вийде. Вони не надто сильні на півдні. Вони намагатимуться утримати південь і радше оборонятимуться, аніж атакуватимуть. Бо кожного разу, коли вони там намагаються йти вперед постає проблема постачання, проблема стримування по всій лінії. Зараз вони сконцентровані на одній малій території навколо Луганська, де намагаються стримати, оточити та вбити якомога більше українських солдатів на малій ділянці. Якщо вони досягнуть там перемоги, то після цього вони зможуть рухатись на Харків чи Суми, або навіть на Київ. Але наразі в них багато роботи на півночі Луганщини. Тож я не бачу, де ще саме зараз щось може трапитись.
Чому так довго їде важке озброєння? Це питання постійно озвучують наші військові. Дуже довго і не в належній кількості. Що з цим відбувається? Той самий канцлер Олаф Шольц веде якусь подвійну гру? Чому так довго їде те озброєння, яке нам найбільш потрібне? Це не закид чи звинувачення тих чи інших держав Заходу, але минуло вже понад 100 днів війни. Коли Рузвельт відкривав ленд-ліз для Сталіна, я думаю тоді вони рухались значно швидше і з більшими кількостями.
По-перше ленд-ліз в Другу світову був таким, бо увесь світ був у війні. Тож були можливості для американських виробників робити набагато більше. Не слід забувати, що в часи Другої світової виробництво було легшим, бо літаки були простішими, автомобілі були простішими. Тоді не було таких технологічних викликів, як зараз. Тож було досить легко для таких автомобільних виробників, як скажімо Форд, швидко змінитись і виробляти нове устаткування. Це не так легко зараз. Ніде у світі більше нема таких можливостей. Це великі виклики, але це реальність. Наступне це необхідність навчань. Озброєння стало більш складним і потрібно більше часу для навчання. Я знаю, що українські військові надзвичайно швидко навчаються, як користуватись тим чи іншим устаткуванням, але все одно залишається обмеження: наскільки швидко можна опанувати ту чи іншу річ, бо ж залишається ризик чогось не довчити і вивести з ладу обладнання. Це означатиме, що і час на навчання буде витрачено даремно і обладнання вже не використаєш. Певна кількість американської зброї була просто виведена з ладу, знищена через неправильне використання. Ви повинні знати, як правильно доглядати цю зброю. Маємо й довгу доставка з Америки до лінії фронту. Це годі реалізувати за кілька днів. Щось можна доправити літаками, а дещо лише кораблями. Літаком неможливо перевезти відразу багато речей одночасно, тож транспортування є основним фактором затримки. Тож час на доставку, час на тренування і спливають. Ви казали про Шольця і можливу подвійну гру. Тут одне зрозуміло точно — щось дуже й дуже недобре коїться всередині німецької оборонки. Частина є банально зламаним, що є очікувано, а також можлива і гра Шольця з Росією, що здається мені також ймовірним. Але ці дві речі разом означають лише те, що ми не отримуємо тої допомоги від Німеччини, яку мали б. Німці кажуть, що допомога надійде, а по-факту все там рухається надзвичайно, просто надзвичайно довго, і постійно відтерміновується. Все що хочуть росіян у війні це впевненості і прогнозованості, а ви маєте їх цього позбавити. Слід перестати оглядатись на ЄС і НАТО, бо на них ви не маєте впливу, — просто дивитись вперед, битись і перемагати. І все піде правильно. Здоровий глузд переможе.
Leave a Reply