Битва за Київ: що допомогло українській армії її виграти?

Нині американські військові, які вивчають досвід українців, кажуть, що за цих обставин, ймовірно, жодна інша армія НАТО не змогла би бути більш ефективною, ніж українці. І справа не лише у мужності і рішучості українських військових – американські дослідники вражені також їхньою винахідливістю, вмінням використовувати свою місцевість, водні перешкоди та підтримку місцевого населення. Всі ці чинники разом доклалися до оборони столиці, яку вони називають «найбільш визначальною битвою сучасної епохи». І виграли її не лише армія, але земля, вода і місцеві люди.

Перед початком широкомасштабного вторгнення Росії в Україну у лютому цього року небагато експертів поставило би на те, що українська армія зможе дати відсіч переважаючому противнику, але полковник Ліам Коллінз, добре знав ситуацію з українським військом зсередини. З 2016 по 2018 рік він працював радником з питань оборони в Україні у команді генерала Джона Абізеїда, який до того був очільником Центрального командування Збройних Сил США та головнокомандувачем силами США на Близькому сході під час війни в Іраку.

У той час полковник сил спеціального призначення у відставці Ліам Коллінз заснував і був першим директором Інституту сучасної війни (MWI) у Вест-Пойнті. Цей інститут вивчає досвід сучасних війн у реальному часі та передає найновіші знання майбутнім американським військовим лідерам.

Нещодавно полковник Коллінз, уже як керівник нью-йоркського Політичного форуму Медісона, що займається питаннями безпеки, та його колега полковник Джон Спенсер, який очолює відділ досліджень міської війни в MWI, повернулися з дослідницької поїздки Україною і поділилися своїми враженнями з читачами вебсайту інституту та слухачами експертного подкасту.

Земля: російська техніка застрягала у землі, якщо сходила з доріг

Росіяни, за словами Ліама Коллінза, намагалися взяти Київ, захопивши сусідній аеропорт в Гостомелі і одночасно вирушивши механізованими бригадами з білоруського кордону. Десантників розстріляли українські спецпризначенці.

А на наземному шляху росіян українські військові створили максимальну кількість перешкод, захаращуючи шляхи, чим могли – бетонними блоками, старою технікою, навіть металевими «їжаками», які більш нагадують про Другу світову ніж сучасне ведення військових дій. Навіть дорожні знаки зняли або замалювали, щоб росіяни, які не мали добрих мап, блукали, не знаючи місцевості.

«Я ніколи не думав, що це хтось буде робити в такому масштабі, але це був один з елементів підготовки», – каже полковник Коллінз.

«Ті, хто не знав української армії зсередини, були здивовані. Вони рахували те, що можна порахувати, і казали, що росіяни мають на стільки більше літаків, чи танків, чи іншої зброї. Але вони не знали, як винахідливо будуть діяти українці. Наприклад, лише подивившись на місцевість, ви зрозумієте, що кількість доріг до Києва з білоруського напрямку є дуже мала. А не їхати по дорозі росіяни не могли – вони застрягали в землі. І ми бачили ці танки – вони як застрягли, так досі там і лишаються в багні. І ці вузькі місця дають перевагу малій армії перед великою», – каже полковник Коллінз.

Події, які розгорталися на підступах до Києва на мосту між містами Буча та Ірпінь нагадали другому учаснику розмови, полковнику Джону Спенсеру, битву при Фермопілах – історію з часів стародавньої Греції, коли воїни-спартанці на чолі з царем Леонідом захищали гірський перевал від значно більшої перської армії.

«Українські військові цілеспрямовано підірвали всі інші мости і чекали тут у засідці на російську колону. Вони підірвали першу і останню машину, а тоді артилерія розстріляла всі решту. Близько 100 машин лише на одному вузькому проході», – каже Спенсер і додає, що до того вважав історію про Фермопіли легендою, бо не міг уявити, що так грамотно і ефективно може діяти мала армія, якщо вона розуміє свою місцевість і має відповідні військові знання.

Навіть коли росіянам вдалося поставити понтонний міст поблизу, українці, користуючись прикриттям лісу, змогли стримати їхній наступ малими силами. І тут, за словами Коллінза, є урок для американської армії, яка так само, як російська, не звикла до проблем з мостами і занадто покладається на різні технічні досягнення.

Коллінз каже, що насправді, незважаючи на заспокійливі офіційні заяви політичного керівництва, українська армія добре підготувалася до війни. І хоча вона не стояла на позиціях в момент вторгнення, українські військові були готові зайняти ці позиції протягом короткого часу.

А росіяни, навпаки, недооцінили ситуації, вони сподівалися на швидку перемогу. Як сказав полковнику Коллінзу один з українських добровольців, вони «рухалися як на параді», так близько одне до одного, що підірвавши одну машину, можна було знерухоміти всю колону – в умовах малого міста, вузької дороги чи мосту вони не мали простору для маневру.

Вода: річки створили непроходиму трясовину завдяки діям водних інженерів

Київ розташований на пагорбах і оточений річками. Такий ландшафт, зазначає Спенсер, здавна зробив його ідеальним оборонним місцем уздовж ключового торгового шляху: річки Дніпро.

Сучасні оборонці використали ці знання. Привідкривши дамби і випустивши частину води з приток Дніпра, українські військові інженери зробили підступи до столиці непроходимою трясовиною.

«Тільки приїхавши на місце подій, ми зрозуміли, наскільки вигадливо українці використали свої річки для оборони Києва. Вони могли просто підірвати дабми і все затопити. Але вони запросили водних інженерів, які розрахували, на скільки потрібно відкрити загати, щоб зробити землю непроходимою, але одночасно не затопити села», – каже Спенсер.

Полковник Коллінз каже, що був особливо вражений складністю інженерного рішення, бо добре розумів його як військовий інженер за освітою.

«Це були складні скоординовані зусилля, бо нижче за течією були інженери, які повідомляли, коли потрібно закрити дамбу, щоб не зашкодити місцевим людям, їхньому господарству. Вони намагались, з одного боку зупинити противника, а з іншого, завдати найменшої шкоди для своїх людей. І ця філігранна робота була для нас великою несподіванкою», – каже Коллніз.

Воюючи на своїй території, українська армія мала величезну підтримку місцевого населення, яке стало очима, вухами і руками армії, говорять американські експерти. До оборони Києва долучилися звичайні цивільні люди, починаючи від добровольців, які підбили останню машину російської колони на мосту в Ірпені, і закінчуючи місцевими жителями, які вели коригування вогню.

«Українці створили кол-центр, щоб повідомляти про російські позиції. Або просто люди дзвонили комусь зі знайомих в армії і повідомляли: «Дивіться, росіяни намагаються перетнути річку Ірпінь поблизу села Мощун». Або хтось подзвонив і сказав, що вони влаштували базу з постачання зброї в його будинку, дав координати і українська артилерія вдарила по його будинку, і знищила цю базу. Це була одна з причин, чому росіяни не могли просунутися далі, коли перетнули річку в районі села Мощун – цивільні українці повідомляли про всі їхні рухи. Росіяни не змогли подолати мережу розвідки, яку створили українці», – пояснює Коллінз.

Спенсер погоджується, що звичайні українці, які стали в обороні своїх селищ, були найбільшим ресурсом української армії. Він пригадав історію, почуту від українських військових, як до них подзвонила літня жінка з Броварів. Вони називали її «бабця», і ця «бабця» повідомила, що напроти її будинку був російський логістичний конвой. Українські військові вдарили в те місце, яке вона назвала, і знищили і зброю, і паливо, і російських солдатів.

«Це був величезний вибух – влучили у майже 20 машин з паливом та озброєнням, вогонь не могли загасити цілу добу, але якимось чудом Бог зберіг її будинок, він вистояв. Це надзвичайна історія, – каже Спенсер і додає — Я не знаю, якщо б туди закинули будь-яку іншу армію НАТО і поставили завдання: оцими малими силами оборонити місто такого розміру, то чи якась із цих армій з таким завданням би впоралася».

Такий тотальний опір розізлив росіян, і став, на думку Колллінза, однією з причин, чому вони почали мститися місцевому населенню, скоюючи важкі воєнні злочини у містечках навколо Києва. Але вони зрозуміли, що якщо такий опір вони зустрічають по селах та в маленьких містах, таких як Буча чи Ірпінь, де було кілька десятків тисяч жителів, то що могло їх чекати у Києві, місті з кількамільйонним населенням, каже Коллінз.

Як каже американський полковник у відставці, коли він ще був військовим радником в Україні у 2016-18 роках, було зрозуміло, що українські військові є професіоналами на відміну від деяких інших країн, де йому доводилося працювати. І вони були готові до реформ, особливо тих, що були на часі вже в момент першого російського нападу – в 2014 році.

В одній з попередніх розмов в подкасті Інституту сучасної війни полковник Коллінз розповідав про те, що вже тоді стало очевидно, що молодша група військових – середній командний склад – були готові до гнучкості, до того, щоб нести більшу відповідальність за власні рішення на полі бою, не чекаючи на команди генералів. Військові дії ХХІ століття відбуваються в іншому темпі, каже полковник Коллінз, а російська армія цього не усвідомила і зберігає жорстку командну структуру.

Говорячи про інші чинники українських військових переваг, експерти також вказали на те, що поки невідомим залишається внесок державних та недержавних кібер-груп, які намагалися перешкодити росіянам у кібер-просторі в той час, як бої точилися на місцевості.

Були і прорахунки

Експерти зазначають, що не все йшло гладко в українській військовій організації. Територіальна оборона, яка була створена майже за два місяці до початку вторгнення, не була достатньо організована у перші тижні війни. Незважаючи на розмови про те, що в тероборону були записані сотні тисяч людей, вони не стали значущою силою аж до кінця березня-початку квітня, коли їх організували у формальні з’єднання, каже Коллінз. Тож важливий час було втрачено.

«До цього часу це були звичайні цивільні, які приходили відмічатися, їм видали мінімальний набір зброї, але ними ніхто не займався, вони самі мали зорганізуватися – самі вирішували, які позиції чи мости потрібно захищати», – каже американський експерт.

Відступ росіянам вдався значно краще

Що ще здивувало американських експертів, так це те, наскільки добре був організований відступ росіян. Складалося враження, що вони були краще підготовлені відступати назад до Білорусі ніж наступати звідти, каже полковник Коллніз.

«Вони від самого початку берегли всіма силами міст в селі Іванків, через який вони потім відступали і підірвали його, вже коли їхні сили відійшли. У час відступу, як кажуть українці, російська артилерія працювала набагато інтенсивніше ніж при наступі. Українці кажуть, що їм було навіть важко повірити, що стріляє армія, що відступає», – каже Коллінз.

Але його колега пригадав, що про цю тактику чув від інших військових, що «росіяни набагато ретельніше готуються до відступу, ніж до наступу», і це є їхня стандартна практика.

Обидва експерти планують незабаром видати другу частину розмови про свою поїздку до Києва і готують доповідь про український досвід війни, який вивчатимуть кадети військової академії Вест Пойнт.