Пане Валерію, британська розвідка повідомляє, що Володимир Путін збирається 30 вересня виступити перед Держдумою і оголосити про приєднання окупованих територій України. Ми знаємо, що 27 вересня завершився термін цих псевдореферендумів і як звітують вже колаборанти та поплічники російського агресора, цей псевдореферендум начебто відбувся. Пане Валерію, хто чи що може завадити Путіну долучити ці території до РФ?
Тобто ви все таки припускаєте, що вони можуть не оголосити ці райони частиною Росії, як твердить британська розвідка, що це гра, яка була з Азовцями, коли вони будували клітки в Маріуполі і Слава Богу там не відбулося це судилище 24 серпня, як прогнозувалося. Тобто все таки є якісь фактори, які стримують Путіна в його тих чи інших бажаннях?
Я поясню. В нас ці референдуми – це псевдореферендуми, тобто референдумами їх назвати не можна. Псевдореферендуми, псевдорішення і псевдорезультати. Росія таким чином, не важливо хто прийшов, головне картинку зробили, далі вирішує ручний російський парламент, що ці території їхні. Взагалі дивно. Вони міняються дуже швидко. Наші ЗСУ звільняють території. Території, які їхні, коли був перший день псевдореферндумів чи на останній? Взагалі не зрозуміло в яких кордонах. Вони ж ні одної області української повністю зараз не захопили. Ні Запорізької, ні Донецької, якої скоро буде менше половини, ні Херсонської. Про Харківську область взагалі забули. Я можу допустити, що вони приймають рішення на політичному рівні включити у склад Росії для свого внутрішнього користування. Це більше ні для кого. Всі пов’язують це з наступним кроком. Заявою про те, Лавров сказав, що будемо розповсюджувати нашу ядерну доктрину також на ці території. А я не впевнений в цьому. Я думаю, що скоріша їхня мета – це мобілізувати якомога більше людей. Там теж все непросто. З одного боку вручають паспорт російський, а з іншого можуть мобілізувати або мінімум 10 років тюрми дати. Вони можуть просто окопатися. Мені здається оборона – зараз ключове слово для Росії. Не подальше просування, захоплення України, а оборона Росії. Тому я так розглядаю ці референдуми. Я погоджуюся, що скоріш за все так і буде. Хоча хтось там радить з колишнього путінського оточення, яке орієнтується на групу Патрушева та інші групи, вони радять, а давайте Донецьк і Луганськ визнаємо і приєднаємо. А ті території, де незрозуміло, що буде, як у Херсонській і Запорізькій області, давайте скажемо, що там пройшов референдум, все чудово, але щось придумати треба. Я не думаю, що так буде, що підуть на рішення по анексії. Далі ситуація розвивається таким чином. Всі кажуть про ядерний удар. Ви процитували Медвєдєва, що той осідлав ядерну боєголовку, це для нього традиційно. Але почитайте між рядків, навіть першу частину. Він уточнює перший раз, чого раніше не говорив. Як би до нього не ставилися, але він заступник Путіна в Радбезі, він говорить, що ми застосуємо ядерну зброю і все у попіл, але коли? Є дві умови, коли буде ядерний удар по Росії чи їхнім союзникам, або загроза розпаду Росії як держави. При таких умовах.
Давайте точно процитуємо, щоб глядачі розуміли. Процитуємо Медвєдєва: «Доводиться нагадати ще раз для тих туговухих, хто чує лише себе – Росія має право застосовувати ядерну зброю, якщо це буде потрібно в наперед визначених випадках, у суворій відповідності до політики ядерного стримування. Якщо на наш чи наших союзників буде скоєно напад із використанням подібного виду зброї, або якщо з використанням звичайної агресії виникне загроза самому існуванню нашої держави, про це нещодавно прямо сказав президент РФ. Ми зробило все, щоб не допустити появи ядерної зброї у ворожих сусідів, наприклад, у нацистської України, яка прямо керується країнами НАТО. Уявімо, що Росія змушена застосувати найгрізнішу зброю проти українського режиму, який вчинив масштабний акт агресії, що є небезпечним для самого існування нашої держави. Вважаю, що НАТО не буде прямо включатися в конфлікт і за такого розкладу, адже безпека Вашингтону, Лондона, Брюсселя та інших раїн північноатлантичного Альянсу набагато важливіша, ніж доля нікому не потрібної України. Гинути в ядерному апокаліпсисі за океанські території , американські демагоги не збираються». І так далі. Треба додати, що і Росія не збирається в цьому ядерному апокаліпсисі гинути, просто риторика Медвєдєва трішки змінилася порівняно з тим, якою була. Бо я пам’ятаю він говорив, якщо Україна завдасть удару по Криму, то ми наступний Судний день. В нинішній позиції, пане Валерію, що намагається сказати Медвєдєв? Ми розуміємо, що вони кажуть: в нас є ядерна зброя, в нас є кілька випадків за яких ми застосовуємо цю ядерну зброю. Чи приєднання цих територій, бойові дії на території української землі будуть сприйматися ними, як напад на їх територію?
Не будуть. Я впевнений, щоб вони не говорила риторично, які б не приймали якісь рішення, але не будуть. Застосування зброї масового знищення – це складна історія. Парадоксальна ситуація, якщо не буде законного обґрунтування цього, надійного такого, Путін не буде впевнений, що це спрацює, як би йому не хотілося. Тому я думаю Медвєдєв відповідає дуже чітко, його адресат – це Білий дім, Вашингтон. Після того, як Путін мав не обережність висловитися. Бо раніше він був обережний, раніше всі ці страшилки озвучувалися на різних рівнях, а тут він особисто це озвучив. На це не можна було не реагувати. Але, яка була реакція? Блінкен, якщо перекладати з англійської, сказав: «Путіну треба перестати базікати щодо ядерної зброї». Після цього була заява Білого дому про відповідь, яка неодмінно наступить, яка давно доведена в закритому порядку російській стороні. Після цього щось їм треба робити. Ні-ні, ви не поспішайте, ми ще рішення не прийняли. Тому з’явилася ця заяв Медвєдєва. Я так це читаю, тому що це як виправдання. Перша частина – це адресат Вашингтон. Друга частина адресат – це Берлін і Париж. Це не нам, Україні, це туди. Вибачення за Путіна, що він так поспішив у публічній сфері, далі ніж раніше домовлялися з американцями. Тому я чесно кажучи це так сприймаю. Нащо сприймати інакше, якщо це на поверхні. Ще один момент. Ви розумієте, зараз йде багато дискусій про ядерну зброю, про застосування зброї масового знищення. Є один момент в цьому всьому. У принципі ще раз підкреслюю, що є якісь базові речі. Ми всі розуміємо, це розуміють і в Кремлі, що погроза використання дає зараз більше, нам не надають більше зброї за цієї погрози, Німеччина боїться танки дати, що буде ескалація і так далі, що це переросте в конфлікт НАТО. Якщо ж переходять межу і засовують щось, демонструють, знімають всі запобіжники, тоді можуть очікувати дій проти них. Тому моя дума така, що це треба бути абсолютно не при пам’яті, або в надто в складному емоційному стані, як Путін, на жаль, буває. Він після Узбекистану був в дуже складному психологічному стані судячи по його рішенням. Ці рішення про псевдореферендуми, це все в купі подано, воно не дає того результату на який вони хочуть розраховувати. Тому я допускаю, що може бути рішення, які пов’язані з недостатньою розумовою діяльністю чи якимись стресовими ситуаціями і хворобливими діями. Але, якщо дії будуть не хворобливими, то вони будуть якомога довше тримати ситуацію про погрози застосовувати зброю масового знищення для того, щоб досягти своїх цілей.
Американці говорять про те, що вони мають контакт з найвищим керівництвом Росії, щоправда не уточнили з ким саме, але приватно як сказав радник з питань національної безпеки та оборони США Джек Саліван «ми на найважчому рівні попередили росіян щодо того, які наслідки матиме застування ядерної зброї для Кремля». Ви дуже довго в дипломатії. Як не дипломатично, а приватно людям пояснюють, що цього не треба робити?
По-перше для цього існує лінія зв’язку, якраз в таких випадках. В разі інформування про несанкціоновані запуски ракет. Це в Радянському союзі було. Цю лінію зберегли між Москвою та Вашингтоном. В принципі перші люди, які на цій лінії – це військові керівники. Це не міністр оборони. З американського боку – генерал Мілі, з російського, то був Герасимов, що там з ним відбувається, не знаю, хто там сидить з того боку зараз. Але це генеральний штаб. Також це лінія з Патрушевим, також вона є. Цей діалог чи обмін такими погрозами і поясненнями, то він відбувається весь час. Тобто ми розуміємо, що зараз мова про застосування стратегічної ядерної зброї, цих балістичних ракет з великим радіусом дії і великою боєголовками, не йдеться взагалі. Про це треба сказати прямо і не розмовляти. Мова йде про те, що, на жаль, не виконали створені у свій час зобов’язання про ці заряди так би мовити малої потужності, які в принципі по домовленостям мають зберігатися лише на складах, або у літаках можуть бути фізично. Тому в принципі ці інтенсивні контакти вони постійні, і контроль за пресуванням дуже чіткий. Я до речі зверну увагу, що була заява США, що вони не бачать ніяких моментів пов’язаних з підготовкою для реалізації цих ризьких заяв, які звучать з Москви. Нам також не треба скирдувати з рахунків, що основна мета і я вважаю, оце ключова мета цих погроз – це добитими капітуляції України через зменшення підтримки союзників, у першу чергу зброєю. Це головна мета. В принципі частково ми бачимо, що попри рішучі заяви ЄС і США все таки всі серйозно сказали, що ця загроза для нас серйозна. Це мабуть правильно. Бо кажу, що треба робити поправку, що там є неадекватна людина і не одна, як виявляється. Такий психоз масовий. Можуть бути непрогнозовані рішення. У цих рішеннях є не ядерні, а традиційні контрдії. Мабуть про них доведено у бункер, як ми кажемо, що будуть робити США у разі такої спроби чи навіть демонстрації. Доктрина російська залякування, вона передбачає, що спершу буде залякування готовності це зробити. Мається на увазі, що людських жертв не повинно бути у такій ситуації.
Ви маєте на увазі, що Вашингтон сказав, що вони готові будуть вбиті керівника РФ?
Ні, Вашингтон такало не говорив, офіційних заяв таких взагалі не було і не буде ніколи. Я думаю, що проблема в тому, що Вашингтон веде лінію закритого спілкування з Росією. Вони думають, що це допоможе, залишають для Путіна особисто і його групки відхід, якісь шляхи для відходу, таку шпарину залишать завжди для них. Зараз це не шпарина, а ціле вікно можливостей для Путіна припини війну. Але через свої внутрішні завдання втримання контролю над Росією, він поки бачить загрози більше там, ніж ззовні. Хоч це і парадоксально, але ці референдуми, погрози вони пов’язані з тим, що на нього тиснуло радикальне крило, яке ще більш радикальне, ніж він. Так от ніяких офіційних заяв по Путіну не буде. Хоча звісно, чим він відрізняється від терористів, то я не знаю. Очевидно, що він такий самий терорист. Але будуть інші заяви, які вже прозвучали. Що підготовки ніякої немає. Пересування якихось зарядів не спостерігається. США, якщо будуть бачити це, якщо не доб’ються зупинки з боку Росії, то вони це оприлюднять масово. Не буде так, що це буде таємним я впевнений в цьому. Зараз йде звичайна російська путінська гра. Ми вже її бачимо. На цю гру всі відповіді вже знайшли. Це чітка впевнена відповідь. Єдине, щоб я думав правильно було, якби США і союзники зробили цю відповідь вже публічною. Тобто вони сказали, що будуть катастрофічні наслідки. Чому ми не можемо почути просто заяву, що в разі загрози брязкання ядерною зброєю, то США і союзники буде те і це? Тоді весь свій бачив би і я вас запевняю, що росіяни не сунилися б нікуди більше. Чому США і союзники не наважуються на це, я не знаю. Скажемо так, я розумію, що це складне рішення. Але концепція реагувати на наслідки, то вона абсолютно не конструктивна. Ми бачимо, що нагнітання ситуації є. Багато тисяч десятків людей гине. Прийшов час США і союзникам зробити крок на випередження дій Путіна. Як тільки вони наважаться зробити крок на випередження, тоді все, на цьому кінець.
Це дуже важливо, пане Валерію не лише щодо Путіна, але й Китаю і північної Кореї і щодо Ірану, ми розуміємо, що те, що робить Путін і відкрито погрожує, то це можуть робити й інші держави, які володіють ядерною зброєю і шантажувати, той же Китай може шантажувати США.
Тут складніша проблема. Як це все виникло, вся ця ядерна зброя, чому її так зберегли? Начебто створювалося враження, що це зброя стримувальна. Яка була концепція? Якщо хтось почне, то апокаліпсис, війна всього світу і світ не існує. Не хочу в нюанси входити, але на щастя для нас і на жаль для авторів цієї концепції, люди, які знають ситуацію, то розуміють, що застосування тактичної ядерної зброї – це абсолютно не кінець історії. В цьому, на жаль, є така шпарина. Скажу одну річ. В нас в Україні загинули більше людей, чим використання 5-7 ядерних зарядів. В одному Маріуполі – від 500 кг бомб, від всього того, що засовувалося, від смерчей, це ж зброя масового ураження. Просто вона вважається конвенційною, але подивиться як вона б’є. Смерч покриває квадрат 500 на 500 і все живе там зникає. Авіабомби дістають, якщо не сховатися на 2-3 поверхи вниз, то всіх вбивають. Росіяни використовують касетні заряди, фосфорні бомби. Це все заборонена зброя. І багато чого можна вважати зброєю масового знищення, тільки не ядерного, не хімічного, не біологічного. Але для нас це вже має наслідки співставні з таким застосуванням. Тому українці розуміють, що тут вже крок назад ніхто не збробить. Це все сигнали заходу, для торгу, щоб це зробити. Чому Путін знає, що США будуть побоюватися такої ситуації?
Після Другої світової війни склався клуб в кілька ядерних країн, а потім вони не змогли втримати його і ще додалися: Індія, Пакистан і кажуть про Ізраїль. Тобто цей клуб не втримав ядерне розповсюдження. Але договір про не розповсюдження підписали. Для США цей договір – це базовий договір безпеки. Як тільки якась країна ядерна засовує будь-що ядерне, тоді ця концепція валиться і ми маємо в найближчі 5 років ще 20 ядерних держав. І увага, включно з Україною! Вони все це розуміють. Ще раз уважно послухайте мої слова, як тільки Росія спробує щось продемонструвати, то через п’ять років у всіх цих країн буде ядерна зброя включно з Україною. Тому ніхто не хоче допустити такого розвитку подій і не допустить. В першу чергу це Росії не потрібно. Тоді вони втрачають всі свої важелі. А в них на хвилиночку, не тільки фронт наш з Україною, в них ще великий периметр півдня, далі Китай, в них дуже багато чого. Військові там розуміють. Давайте не думати, що вони всі там такі відморожені, але точно не дурні. Ясно, що ці рішення політичні, цієї групки Путіна, а не військових. Я думаю, що при ядерному застосуванні, то військові своє слово скажуть і вони абсолютно будуть не в захваті від виконання такої команди.
Ви маєте на увазі, що всі виконавці, як будуть в цьому ланцюжку, від Путіна і тієї людини, яка буде натискати на кнопку, щоб відправити ракету, що вони все таки зупинять цей маразм і спробу зруйнувати рівновагу, яка була створена після Другої світової війни у світі?
Такі випадки вже були в історії. Коли були віданні політичні команди на застосування ядерної зброї, причому міжконтинентальних балістичних ракет. Це не одна історія. Ми знаємо публічну історію, це людина, яка сиділа на цій останній кнопці. Всі команди вище нього були віддані, тільки він мав в кінці повернути ключ, але він цього не зробив. Тобто він в момент, коли цокав годинник, що вже треба відповідати, він тягнув. В результаті вияснилося, що це помилково спрацювала система і це було дуже небезпечно. Тоді власне ці лінії зв’язку встановили. Це ж техніка, може бути що завгодно. Я більше боюся тут небезпеки, якщо буде якась така риторика. Постійна дискусія, починають обговорювати ядерну зброю ніби звичайну справу. Це дуже небезпечно. Це ж впливає на всіх: і на тих, хто впливає на рішення, і на тих, хто виконує рішення. Має бути просто стоп і табу на це. Під час Радянського союзу був страх перед цим. Тому цей майор не зробив останнього кроку, порушив все, що можна порушити, але зберіг світ від застосування ядерної зброї. Тому по балістичним ракетам я впевнений в тому, що це буде надто складно переконати, що це потрібно, це з вірогідністю 99,9%, бо були ситуації і жорсткіші в історії. А з тактичним є небезпека, бо це інший тип зброї, хоча наслідки ті ж самі стратегічні, просто менші заряди. На жаль, концепція російська вона радянська залишилася, що для них – це зброя масового ураження, а не знищення. Вони її розглядають, як зброю для поля бою, тобто, що її можна використовувати. Для того, щоб опорні пункти якісь великі атакувати, там 30 на 30 км, то це треба не один і не два і не 10 ядерних зарядів. В радянські часи танки т-55 робилися під ядерні удари, що вони заходять в цю зону. А це 60-ті роки ХХ століття. Вже давно про це ніхто не думав, а тут вони підняли, витрусили пил і пробують лякати подіями 60-х років, коли дійсно всі в страху були, особливо після Карибської кризи. Тому ланцюжок так, він такий самий. Багато з журналістів роблять помилку. Що тактична ядерна зброя набагато легша у застосовуванні, ніж стратегічну, але нічого подібного. Там без політичних рішень теж не можливо. Без політичних рішень її не перемістять до гаубиці, чи ракети. Тобто такий самий складний ланцюжок. Але не це головний запобіжник. Головний запобіжник – невідворотність відповіді. Вже того періоду, який був у лютому-березні, коли Росія могла шантажувати так відкрито, то він закінчується. Зараз їм сказали – не базікайте про це. Я думаю, що Путін на найближчий час базікати про це перестане.
Байден вже сказав, що виграти ядерну війну неможливо, тому краще її взагалі не розпочинати.
Це неправильна позиція. Я не розумніший Байдена, але деякі речі з Росією треба робити жорстко і на випередження. Американці не робили цього ніколи, дуже складно з них було вибити летальну збрлю. Дуже складно було пояснювати, якщо не демонструєте сил, то Путін буде просуватися. Ви бачите результат. Тому всі роблять помилки. Заява про те, що ядерний апокаліпсис – не зупинить застосування тактичної ядерної зброї. Це не та відповідь. Знову кажу, це різні зовсім за наслідками і обсягами зброї. Це складно зрозуміти, але повірте мені, навіть застосування тактичної ядерної зброї – не буде ніякою катастрофи для країни, хоча для людей, які загинуть, то так. Але немає куди діватися. Ми ж не виїдемо всі 40 млн з України. Це ж не реально. Путін ж хоче захопити цілу країну. Куди ми виїдемо? Тому у нас немає вибору у цьому плані. Заяви про апокаліпсис мають по балістичним ракетам, мають розширюватися на будь-яке застосування: хімічна, біологічна, тактична ядерна зброя. Американці прекрасно знають, які важелі конвенційної зброї у них є. У них є за потужністю види озброєнь набагато високточніші і потужніші, які нанесуть Росії зворотній удар навіть з мінімальними людським жертвами, але точно в серце в тіло цього монстра. Вони знають, як це зробити. У мене таке велике прохання, що вони мають це зробити більш публічно. Всі ці заяви, що це матиме катастрофічні наслідки, то з цього поки толку мало. Поки ці попередження про широкомасштабне вторгнення і відповідні наслідки, нічого з того поки не спрацювало. Вони мають зробити крок вперед. Зробити публічну зупиняючу заяву. Але американці просто чекають на послаблення Росії. Така стратегія. Але те, що вони готові дати не просто риторичну, а дуже конкретну військову відповідь, то у мене сумніву немає.
Пане Валерію, людина, яка керує Кримом і він підконтрольний Росії, Сергій Аксьонов сказав, які цілі переслідує псевдореферендум. Каже, що новий статус дасть можливість проводити не спеціальну військову операцію, а контртерористичну операцію. Російські Ведомості пишуть про те, що так звані ДНР, ЛНР частина Херсонської та Запорізької областей можуть увійти до Кримського федерального округу поряд із самим півостровом після цього псевдореферендуму. І вже кажуть, що новим постійним представником від президента може стати колишній віце-прем’єр, ексглава Роскосмосу Дмитро Рогозін. Чому я власне згадую про Крим і цей можливий федеральний округ, який вони намагаються зараз намалювати, бо по-іншому це сказати важко, ніякого референдому немає на цих територіях під дулами автоматів. Ви у 2014 році працювали заступником глави адміністрації президента Порошенка, потім працювали у США надзвичайним і повноваженим послом України, що тоді говорили американці, а що зараз говорять з приводу анексії Криму? Бо саме з анексії Криму розпочалася ця агресивність з якою РФ почала майже безкарно захоплювати українські території. Чи не вважають вони тоді, що зробили помилку, коли не втрутилися в ситуацію навколо Кримського півострова?
Хотів би уточнити, що працював в адміністрації президента після окупації Криму. Моя реакція особисто була в організації 5 березня 2014 року на майданчику Українського кризового медіацентру, який зразу дав світу інфракцію про реальні плани Росії і про те, що треба діяти більш рішуче. Не хочу сказати, що якби я був на тому засіданні РНБО, де були ті, хто приймав рішення, щоб я зробив і як би це змінило ситуацію. Так, ми дуже незадоволені тим, що Україна тоді не здійснювала повноцінну оборону з різних причин. Це правда. Можна згадувати це заднім числом. Я тоді дуже дивувався, знаючи наші попередні дії в Криму. На початку 90-тих, коли за одну ніч була така сам спроба відділення Криму. Зайшла «Альфа» СБУ, зайшли інші підрозділи, які відключили їм все постачання води, електрики, зайшли і арештували зачинателів, цих псевдопрезидентів. Їх ізолювали і потім в Росію вислали, і все. Придушили це силовим способом. Я думав, що так само є можливості у нас, щоб ті самі літаки десантні, псковського десанту, який сідав просто відкрито в Криму, що можна не допустити цю посадку, як у Гостомелі зробили. Засоби в Гостомелі приблизно були ті ж самі, штатне озброєння, що і в тоді Криму. І стінгерів не було в Гостомелі, нічого такого. Я здивувався, що тоді так дозволили їм там висадитися. Зараз чи є висновки в США, що це було помилково? Адміністрація інша, потім прийшов Джозеф Байден, який в адміністрації Барака Обами займав іншу позицію, він все таки закликав до більш рішучих дій. Тому в принципі це вже історія. З неї треба робити висновки. Але подивіться на наші можливості на той час. Задам зустрічне питання, якщо ми всі критикуємо той час і те, що ми не чинили повноцінну оборону і не кидали все, що у нас було на захист Криму, а було не багато, бо Янукович зруйнував наші тодішні ЗСУ, питання, так чого ж ми після стількох років допустили окупацію Херсона? Чому ми допустили з Криму вихід на Маріуполь і весь південь? Ми ж все це знали, що так робити не можна. То чого ми знову це допустили? Тому знаєте, давайте залишимо це для історичного аналізу, бо зараз загрози є конкретні. Розбиратися з минулим будемо потім. Американці висновки свої зробили. Дуже багато років довелося їх переконати, що зупиняють Путіна лише рішучі ді. Це все почалося з надання нам летальних озброєнь, але потрошки. Спершу контрснайперської, потім джавеліни, потім пішли далі. З 2019 року почалося якесь заспокоєння. Ми відмінили нами розроблені програми по вертольотам, по системах протиракетної оборони. Ми йшли цим шляхом кілька років і на жаль це все зупинилося з 2019 по 2022 роки. От зараз, коли Росія атакувала, то в США ілюзій немає. Політика зовсім інша. Ми не могли собі уявити, як швидко може змінитися загальний підхід. Ми можемо говорити все, що завгодно, мовляв не достатньо допомагають, немає залучення країн на нашому боці у віні. Це правила, але уявити собі, що так консолідується світ навколо України, ну чесно скажу, мало хто міг. До цього велася підготовча робота з 2014 року багато років. Без цієї підготовчої роботи, то навряд чи зараз щось працювало. Ми б отримали, можливо, таку ж ситуацію, як з Кримом. Але через те, що це було не перший раз, було вісім років підготовки, ЗСУ були створені по-новому. Наступальна операція показала, що це зовсім іншого рівня Збройні Сили, коли не кількістю а якістю, це західні стандарти. Я думаю, що треба дивитися у майбутнє. Помилок не робити, розуміти три речі. По-перше: політики мають створювати умови для ефективної дії Збройних Сил, які по Конституції в умовах війни мають зобов’язання захищати українців. По-друге: без надійної взаємодії тилу і мобілізації всіх сил суспільства з такими країнами великими ядерними, як Росія, важко виграти, а ми впевнені у своїй перемозі, але це може бути після об’єднання всіх зусиль. І по-третє: треба далі працювати над консолідацією підтримки України у світі. Зараз нове завдання – як зробити з так званих нейтральних країн, країни, які будуть точно на нашому боці, я маю на увазі Китай, Індію, Бразилію, Південну Африку. Це наше завдання сьогодні. Також зберегти підтримку таких країн як Італія, де пройшли вибори. Щоб не розбивалася сформована коаліція, санкції і підтримка зброєю. Це наше завдання. У цьому плані Путін нам дуже допоміг своїми цими божевільними заявами.
Чи є сенс в цій ситуації апелювати до Будапештського меморандуму, чи в принципі в нинішній ситуації можна сказати, що країни, окрім Росії, які гарантували нашу безпеку, нам зараз допомагають. Я маю на увазі в контексті можливого набуття України статусу ядерної держави у разі, якщо сценарій, який ми прогорювали з вами приведе до того, що 20 країн в майбутньому отримають ядерну зброю.
Парадоксальна річ, але до сьогоднішнього дня я б сказав, що ні. Він дійсно не спрацював, немає результату. Але після цих заяв, я вважаю, що так, ми маємо апелювати. Чому? Всі нам доводили, це я вам кажу, як колишній заступник міністра закордонних справ, сам готував листи у всі ці країни, щоб вони підвередили свої гарантії. Вони підвередили, США і Велика Британія підвередили свої гарантії. Франція і Китай надіслали ноти такі дещо слабші, але по-суті теж підвередили. Вони підвередили негативні гарантії безпеки. Що це значить? Що вони самі не нападуть ядерною зброєю. Зараз виходить так, що є п’ятірка країн ядерних і тільки одна ядерна країна на нас напала, але на сьогодні не ядерною зброєю, а інші кажуть, що ми гарантували, що не нападемо, ми і не нападаємо, ми гарантували, що у разі нападу будуть консультації, буде підтримка, то ми допомагаємо і є підтримка. З сьогоднішнього моменту треба підняти питання інше. В Будапештському меморандумі не прописана реакція, якщо одна з країн застосовує чи погрожує, а як всі інші діють? Але всі ці речі прописані в статуті ООН, прописані у відповідних конвенціях про протидію ядерному тероризму. Тобто треба поставити в цих країнах одне питання – має бути якась спільна заява країн учасниць Будапештського меморандуму включно з Китаєм і Францією. Британія, США, Китай і Франція, щоб вони казали хоча б ці речі. Що ядерні погрози неможливі проти України, бо є такі зобов’язання з боку Росії. Також нам треба покласти цей політичний документ перед ними. Ті люди, які його не дожали це документ у політичному сенсі, то нам пропонували нейтралітет, а зараз ще якісь гарантії пропонують. От Олександр Чалий зі всією своєю групою, вони ж працюють далі і знову йдуть тим шляхом, намагаються підсунити черговий Будапештський меморандум. Так от не треба робити ті ж помилки. Треба про інше говорити з нашими союзниками ядерними державами. Позиція перша, що ми будемо робити після деокупації території ,яка парасолька безпеки буде в України? Це можна довго говорити, але я вважаю, що має бути колективна система оборони, а не самооборони з допомогою, як зараз у нас є. Колективна оборона – це вступ в організацію Північно-атлантичного альянсу І друге – це говорити про якісь інші механізми. Які інші механізми? Це підписання двосторонньої угоди з Великою Британією, що можна зробити вже під час візиту прем’єр-міністра Ліз Трасс у найближчі тижні до України. Я знаю, що такий візит готується. Також такий договір підписати і з США. Це має бути не рамкова, а союзницька угода про взаємний захист і оборону. Що ми стаємо на захист Британії, у разі атаки на Британію, Україна тоді у війні входить на боці Британії, а Британія зараз входить у війну, чи при подальших загрозах, на нашу сторону. І так само США. Той крок, який необхідно зраз зробити – це дуже швидка робота над нашою ракетною програмою. Вона має два компоненти: бюджет, зараз мають бути виділені кошти переорієнтовано на ракетну програму. Ми маємо право на ракети малої і середньої дальності. Почнемо з 500-1000 км, і маємо право до 5,5 тис. км. Той договір, який це стримував, він зруйнований, а Україна ніколи не мала зобов’язань по цьому довгому. Ми так морально його виконували. Тому нам потрібна зброя, не ядерна, але стримувальна. Це ракети які дістають по основній європейські території Росії, як фактор стримування навіть ядерної зброї. Високоточна ракетна не ядерна зброя. Раніше нам навіть в уяві ніхто з союзників не хотів цього дозволити, зараз ми маємо політичну вирішити це питання. Україні потрібна стримуюча зброя на наступні роки.
Leave a Reply