Росія може готувати наступні провокації в країнах НАТО

Пшеводув. Російська ракета, радше всього, вбила двох людей і ми розуміємо, що цей інцидент надзвичайно потужний, бо він міг би мати надзвичайно великі наслідки. У будь-якому разі розуміємо, що ситуація загострилася настільки сильно, що може рано чи пізно бути задіяна 5-та Стаття Євроатлантичної Хартії.

Ми не знаємо точно, що сталося. Президент Байден повторив коментарі Президента Польщі Анджея Дуди про те, що це точно не був напад на Польщу, принаймні, так сказав президент Дуда. І Президент Байден сказав, що докази на сьогоднішній день вказують на те, що це не була російська ракета, а випущено її було саме в Україні.

До речі, провівши своє дослідження, переглянувши різні розмови в Твіттері, дехто   доходить висновку, що ця ракета була на озброєнні України, а не Росії, мовляв, хто там знає. Я дуже уважно слухав, що сказав з цього приводу Президент Зеленський, а саме, що він отримав звіт від української протиповітряної оборони, де сказано, що це була не українська ракета, і він збирається повірити їм на слово. І це логічно, адже він є головнокомандувачем Збройних Сил України, і все ж він також сказав, що чекає на додаткову інформацію.

Я думаю, що рацію має Генеральний секретар НАТО пан Столтенберг, який сказав, що навіть якщо ця ракета була українською, Україна не винна, натомість вся вина лежить на плечах Росії.

Якщо Україна випустила ракету протиповітряної оборони і вона потрапила на польську територію, то це тільки тому, що Росія нападає на Україну. Отже, жодної провини України в цьому нема.

Я також вважаю, що ми знаємо, що це був ЗРК С-300, і ми також знаємо, що Росія перепрофілювала ЗРК С-300 для наземних атак, оскільки у неї закінчуються інші високоточні керовані ракети класу «земля-земля». Тож я все ще допускаю можливість того, що це могла бути Росія, яка випустила С-300. Але свідоме попадання на польську територію було б надзвичайною провокацією. З огляду на те, яким було російське заперечення, мої інстинкти підказують мені, що в цьому випадку міг бути і нещасний випадок, водночас цілком можливо, що це могла бути і провокація. Росія тоді все ж випустила понад 100 ракет по українській території, тож ймовірність того, що конфлікт перекинеться на територію НАТО в Польщі уже відчувається практично

Я не хотів би бути так званим поганим пророком, але в будь-якому разі розуміємо, що подібна провокація може повторитися. За інших обставин та інша ракета може заблукати і вдарити в той чи інший населений пункт Естонії, Литви, Латвії, Польщі, Словаччини чи Чехії. Ніхто не застрахований від подібного, тому що триває війна і росіяни останніми днями ледь не по 100 ракет випускають по нашій території. Відповідно, хотілося би розуміти, чи хтось публічно чи не публічно скаже Путіну СТОП?

Сполучені Штати в певний момент сказали Путіну зупинитися. Мій колишній начальник у Державному департаменті Білл Бернс, який зараз очолює ЦРУ, нещодавно був в Анкарі, де зустрічався зі своїм російським колегою Наришкіним і, за повідомленнями ЗМІ, директор Бернс сказав, що вони не повинні навіть і думати про використання ядерної зброї. Я не знаю, що ще конкретно він сказав, але загальний тон був спрямований на те, щоб це зупинити. Витрати для Росії будуть колосальними — вони вже є надзвичайно високими і будуть і надалі лише зростати.

Так, теоретично це могла бути провокація з боку Росії, щоб перевірити нашу рішучість, і наступним кроком можуть бути напади на будь-яку з країн Балтії або, навіть, на Польщу чи Чехію.

Але, якщо станеться хоча б один подібний напад, я думаю, що реакція Сполучених Штатів, Польщі і решти країн НАТО буде значно відрізнятися. Будьмо відвертими, ніхто в НАТО, і ніхто в Росії —  сподіваюсь, люди там ще не збожеволіли — ніхто не хоче, щоб була застосована стаття 5 і щоб настала Третя світова війна між НАТО і Росією. Незалежно від того, що говорить російська пропаганда, попри безглузду заяву посла Росії в Організації Об’єднаних Націй, попри заяву колишнього колишнього президента і прем’єр-міністра Мєдвєдєва, попри вигуки, що ці повідомлення із Заходу є провокацією, щоб спробувати втягнути НАТО у війну, що просто смішно. Тверезомислячі люди в Росії розуміють, що стаття 5 буде катастрофою як для Росії, так і для всього світу. Тож думаю, що всі сьогодні колективно зітхнули з полегшенням, що Росія, можливо, не мала наміру нападати на територію НАТО, але якщо це повториться, стане зрозуміло, що це не просто збіг. Я пригадую свій досвід роботи в Білому домі. 11 вересня 2001 року, перед нашою першою ранковою зустріччю ми побачили, як перший літак влучив в одну з веж-близнюків, і ми всі тоді подумали, що це був жахливий нещасний випадок. Ми провели нашу зустріч, я вийшов і знову подивився новини, і побачив, що уже другий літак влучив у вежі-близнюки, і ми одразу зрозуміли, що це була навмисна терористична атака. Так само було б, якби стався ще один такий напад на польську територію

Ми розуміємо, що директор ЦРУ Бернс зустрічаючись з головою російської служби зовнішньої розвідки Наришкіним, напевно, говорив не лише про неприпустимість застосування ядерної зброї. Розуміємо, що радше всього, вони могли бути певними дипломатичними емісарами, які могли обмінятися так званими опініями — обмін думками між представниками різних держав так би мовити. І розуміємо, про що вони могли говорити. Вони могли намагатись окреслювати контур переговорів, тому що дедалі більше з’являються сигналів, що Росія готова до тих чи інших перемовин. Розуміємо, що ключова умова з нашого боку — це виведення російських інтервенційних військ з нашої території і гарантії нашої безпеки. Але якщо говорити про так званий переговірний контур, пане Амбасадоре, як ви бачите готовність Росії до реального виведення військ і на яких умовах?

Це вагоме запитання, і голова Об’єднаного комітету начальників штабів США генерал Міллі вчора сказав, що з настанням зими тактичні військові операції сповільняться, тому що буде дуже холодно,і як показує практика, саме так проходять зимові військові операції. Він припустив, хоча можливо, і не припустив, я не знаю, але, можливо, у нього було більше інформації, але він думав, що настає час, коли Путіну доведеться подумати про переговори про те, як припинити бойові дії і зберегти якусь подобу своєї репутації. Тому кожна війна закінчується дипломатичними переговорами. Укладається або перемир’я, або мирний договір чи угода, або ж війна продовжується на невизначений термін. В даному випадку я вважаю, що українські військові в партнерстві зі своїми союзниками по НАТО перемогли Росію на полі бою. Зараз війська РФ, як ми всі знаємо, вийшли з Херсона. Вони знаходяться на лівому березі Дніпра, і це величезне приниження для російських військових, на кшталт їхнього виходу з Афганістану. І вони не будуть перемагати там, вони не будуть перемагати на Донбасі, де Україна також постійно їх відтісняє. Росія програла військовий період. Тож питання в тому, наскільки сильно Росія хоче програти.  Я трактую російські оборонні формування на лівому березі Дніпра як такі, що обороняються не лише для того, щоб захистити себе, але й для того, щоб захистити Крим від  втрати в результаті українського наступу. У військовому плані ситуація для Росії залишає бажати кращого. Все, що вона може зробити, це і надалі нищити Україну, завдаючи страждань її жителям, хоробрим українцям, думаючи, що ви прогнетеся і зламаєтеся, але це не про вас. Ваша рішучість стає сильнішою з кожною наступною атакою, тому вони нічого не можуть зробити. Путін намагався налякати нас загрозою ядерної війни, але пан Бернс поїхав і пригрозив Москві, аби та припинила ці погрози. Тому у нього більше немає військових варіантів. Він не може виграти цю війну. Він контролює російські ЗМІ, тому він зрештою здатний подати своїм людям будь-який результат як переможний. Слід враховувати російський спосіб мислення. Росіяни думають не так, як ми. Вони не думають про витрати чи вигоди, чи про те, якою є загальна стратегічна мета Росії у спробі знищити Україну. Я думаю, що вони виходять з того, що їм просто потрібно показати Заходу, що їх не залякати, що вони дадуть відсіч, і навіть якщо вони втратять багато солдатів, вони все одно стоятимуть на своєму. Вони наголошували на тому, що будуть боротися, якщо їхні інтереси будуть під загрозою, і я думаю, що Путін зможе вивести цю ідею на національний рівень, а потім продовжити вивід своїх військ. Але головним питанням буде Крим.  У Росії це буде руйнівним і, можливо, смертельним політичним ударом для Путіна, якщо він погодиться повернути Крим Україні. А для президента Зеленського це буде дуже болючим політичним ударом, якщо після всього цього він просто скаже: «Добре, Росія може залишити Крим собі». Так що це питання дуже важке.

Ще є один надзвичайно важливий момент. Це гарантії української безпеки. Яка би формула могла би бути дієвою, тому що в нашій Конституції записано про незмінність євроатлантичного курсу України, тобто ми готові вступати в НАТО, ми подали, навіть, заявку. Як подібний момент можна би було зараз реалізувати? 

Я зараз у Бухаресті, в Румунії, я був тут і у квітні 2008 року, коли НАТО прийняло жахливе рішення, значною мірою завдяки тодішньому канцлеру Німеччини Ангелі Меркель, не пропонувати План дій щодо членства Україні та Грузії. І я вважаю, що це була одна з найбільших стратегічних помилок, які НАТО коли-небудь робило. Тому що, якби євроатлантичний шлях України, якби її членство в НАТО наближалося через відповідний план дій щодо членства, я не думаю, що Путін коли-небудь би наважився на вторгнення в Грузію, а також він би не сунувся в Україну в 2014 році, і ми б сьогодні говорили про щось інше. Тож я розумію, що в Конституції України записано, що членство в НАТО є вашим прагненням.

Але погляньмо, дипломати і політичні лідери можуть підійти креативно до пошуку рішення, використовуючи конструктивну двозначність, яка полягала б у тому, що Україна поки що зберігає нейтралітет, але своє прагнення вона зберігає на майбутнє.

Я маю на увазі, що угода, яку розглядали, і яка була попередньо сприйнята Україною в березні цього року, полягала в тому, що Україна оголосить про свій нейтралітет, не вказано скільки він триватиме, а статус Криму і Донбасу буде визначено чи обговорено через 15 років; Росія виведе всі свої війська, які прийшли після 24 лютого. Я знаю, що і для президента Зеленського, і для українського народу така угода уже втратила свою актуальність, тож про подібне ще треба домовлятися. Але з точки зору гарантій безпеки, окрім короткострокового членства в НАТО, можна бути ще більш креативним в цьому питанні. Ми маємо особливе посилене партнерство з Фінляндією та Швецією, наприклад, які зараз нарешті збираються приєднатися до НАТО. У нас з ними було дуже особливе партнерство у сфері безпеки. І Швеція, навіть, заявила кілька років тому, хоча тоді не мала бажання вступати до НАТО, але по суті вони зробили свій власний еквівалент солідарності зі статтею 5, в якій говориться, що напад на будь-якого члена НАТО буде розглядатися як напад на Швецію. Тож Україна може вдатися до подібного, зробити такі заяви, і навіть якщо Україна ще не отримає членство в НАТО найближчим часом, вона може уже почати поводитися як країна-учасниця.

Зустріч на острові Балі . Саме там відбулася без сумніву історична зустріч президента Джозефа Байдена з лідером Китаю — Сі Цзіньпіном. І нас цікавить найбільше, як це може вплинути на російську агресію? Чи Сі Цзіньпін буде зараз готовий більше грати зі США, тому що коли говорять про біполярний світ — це не передбачає третього гравця — Російської Федерації і, можливо, зараз Сі Цзіньпін після розмов з президентом Байденом буде готовий активніше працювати в даній ситуації. 

Перш за все, я думаю, що це, безумовно, має бути G19. Росія жодним чином не заслуговує на членство в цій групі, тому її необхідно виключити за сценарієм вигнання з G8. Виходячи з мого розуміння того, що обговорювали Сі Цзіньпін і президент Байден, звичайно, їх взаємна опозиція до війни Росії проти України була ключовим пунктом. Не тільки Сі Цзіньпін, але й Нарендра Моді, лідер Індії, чітко дали зрозуміти в останні місяці, що вони вважають неприйнятним те, що Росія вдається до ядерних погроз. І в комюніке G20 для мене було дійсно цікаво, що всі сторони, включаючи Росію, погодилися засудити війну в Україні. Звісно, Росія намагається представити це як засудження України, але я думаю, що Сі Цзіньпін і Джозеф Байден мали на увазі під цим комюніке саме засудження Росії за її нерозсудливість, за її військові злочини в її незаконному вторгненні в Україну. Настрій між Сі Цзіньпіном і Байденом, знову ж таки, виходячи із заяв обох сторін після зустрічі, здавалося, не був негативним. Видавалося, що вони прагнуть, або уже створюють новий фундамент для прагматичних відносин, незважаючи на величезні розбіжності щодо Тайваню, які нікуди не подінуться, а також великі розбіжності щодо торгівлі, адже торгові санкції адміністрації Трампа щодо Китаю все ще діють в адміністрації Байдена.

Але протидія російській війні в Україні — це те, що об’єднує США і Китай, так само як і необхідність боротися з пандемією в усьому світі та відновлювати свої економіки, незважаючи на торговельні розбіжності.

І, нарешті, боротьба із кліматичними змінами також об’єднує США і Китай, створюючи зовсім іншу атмосферу у відносинах США з Китаєм, ніж у відносинах Росії з Китаєм. Зрештою, це той самий Китай, і про жодну дружбу не йдеться, але зараз можна шукати шляхи для співпраці, і одним з них є стримування Росії від подальших військових злочинів проти України.

Зрозуміло, що в теперішній ситуації миру не може бути, поки Путін не вивів свої війська, і все ж дедалі частіше лунають ті чи інші спроби говорити про можливість мирних переговорів і т.д. Ви дуже правильно окреслили ситуацію, але хотів би уточнити, чи це якось пов’язано з тим, що у Путіна закінчуються ресурси — економічні та воєнні? Зокрема, візит Патрушева до Ірану засвідчив, що російська ракетна програма без Ірану не може реалізуватися. Відповідно, на вашу думку, скільки у Росії зараз є ресурсів, щоби продовжувати активну фазу війни? Ми розуміємо, що людський ресурс є, але це питання техніки та економічних ресурсів.

Це залежить від того, скільки страждань Путін хоче завдати українському народу. Ми знаємо, що у Росії, як ви сказали, закінчуються високоточні керовані боєприпаси і вона перейшла на іранські не дуже точні безпілотники. Отже, Росія не має достатніх обсягів ракетних озброєнь і не має можливості їх відновити через технологічні та торговельні обмеження і санкції, запроваджені проти Росії. Але вона все ще має багато грошей — Росія все ще заробляє величезні суми від експорту нафти і природного газу, хоч уже все менше і менше. Росія може закуповувати зброю в Ірану, в Північної Кореї і, на жаль, продовжувати приносити страждання ще якийсь час. Це означає, що міжнародне співтовариство має діяти проти Ірану. Ми якось говорили з вами про американсько-іранські відносини або, принаймні, згадували про них. Ми говорили, що адміністрація Байдена  сподівалася покращити відносини з Іраном і, можливо, воскресити спільний всеосяжний план дій, так звану Іранську ядерну угоду, але це вже неактуально. І зараз у Вашингтоні знову зосереджені на тому, як натиснути на Іран. По-перше, через його жорстокі репресії, по суті, проти жінок і дівчат, які протестують по всій країні після смерті жінки, іранської курдки за походженням, яка перебувала під вартою релігійної поліції. По-друге, звичайно, через те, що зараз Іран підтримує Росію проти України. Отже, настав час для міжнародного співтовариства натиснути на Іран, щоб він припинив постачання зброї до Росії, але я думаю, що в арсеналі Ірану достатньо такої зброї, щоб дозволити Росії продовжувати діяти ще певний час. І в підсумку необхідно надати вам те, про що ви в Україні просили весь цей час, а саме щоб ми допомогли вам закрити ваше небо, забезпечивши більш потужні системами протиповітряної оборони, що зараз ми і робимо.

Я думаю, що ми можемо дійти до того, що ви побачите винищувачі, які прибуватимуть з країн НАТО в Україну. Можливо, це вимагатиме врегулювання великих політичних суперечок на Заході, але, безумовно, більш досконалі зенітні ракетні системи уже надходять, і таких систем Україні потрібно набагато більше, щоб вона могла захистити себе.

А як зараз зміниться ситуація у Сполучених Штатів після виборів? Дональд Трамп, на щастя, зазнав поразки, але ключове питання для нас заключається у формулі з трьох слів: “Абрамс”, F-16 і звісно ракети ATACMS.

Перемога республіканців у Палаті представників була настільки незначною, що я не вірю в можливість радикальних змін у політиці підтримки України. Спікеру Палати представників Кевіну Маккарті буде дуже складно впоратися з усіма розбіжностями всередині Республіканської партії в Палаті представників. Військова підтримка України є дуже популярною в Сполучених Штатах, я маю на увазі широку громадськість, і вона буде продовжуватися. Я думаю, що Маккарті, знову ж таки республіканець, тепер лідер нижньої палати парламенту, Палати представників, намагався політизувати військову допомогу США Україні так само, як це робив Дональд Трамп, коли тиснув на президента Зеленського у сумнозвісній телефонній розмові, яка призвела до імпічменту президента Трампа. Ця тактика Маккарті провалилася. Трамп залишився без підтримки електорату. Жоден з основних кандидатів у сенат чи губернатори, яких підтримував Трамп, не переміг на жодних виборах у США в останньому турі, тож напрямок Трампа було відкинуто. Тепер, чи виграє він у 2024 році — це зовсім інша справа, тому що це пов’язано з його 40%-ною підтримкою від республіканських виборців, і тому, якщо багато республіканців балотуватимуться проти нього, його 40 % будуть найбільшою кількістю, і він стане кандидатом від республіканців у 2024 році, навіть незважаючи на те, що він дико непопулярний і 60% американців його не люблять.

Що стосується танків «Абрамс», літаків F-16 і ATACMs, особисто я відчуваю, що пріоритетом є ATACMs, і я думаю, що це правильно, тому що саме щодо них у Вашингтоні точаться дебати через більший радіус дії, вони більш потужні, і тому є тим, що зараз нагально потрібно Україні. Вони є суто оборонною зброєю. Стосовно винищувачів F-16, то я все ще відчуваю занепокоєння у Вашингтоні, що це буде розглядатися як те, що США підіграють російському наративу, що насправді не Україна веде війну, а НАТО і США ведуть наступальну війну проти Росії, що є брехнею і брехливою пропагандою, але з політичної точки зору можливість такого наративу породжують вагання у Вашингтоні щодо надання винищувачів F-16. Ось і все. Хтось інший може це зробити,

Польща може прийняти рішення про надання F-16. Тоді, можливо, враховуючи все те, що сталося з часу останнього обговорення цього питання між Варшавою і Вашингтоном, можливо, цього разу Вашингтон скаже: «Добре, надавайте F-16 Україні, а ми надамо вам нові F-16, коли зможемо, або, ймовірно, це будуть F-35».

Дискусія залишається відкритою.

Що стосується надання М1 «Абрамс», то такий крок розглядатиметься як ще більш провокаційний з боку тих, хто у Вашингтоні боїться спровокувати Москву. Особисто я вважаю, що Україна воювала з такою майстерністю, з таким блиском і з такою мужністю, що ми дійсно повинні надати вашим хоробрим солдатам більше бронетехніки, чи то М1, чи то якісь інші системи. Звичайно, Україна потребує цих систем, і в наших спільних інтересах, щоб Україна виграла цю війну і закінчила військову фазу якомога швидше. Ви гинете, захищаючи себе, а також захищаючи нас, і ми повинні надати вам всю можливу підтримку, як в певний момент, це зробив директор Бернс, коли поїхав до Москви. Ми повинні розкрити блеф Путіна і сказати, що ми знаємо, що ви не плануєте використовувати ядерну зброю. Сказати Кремлю: “ви знаєте, і ми знаємо, що НАТО не нападає на вас, але ми збираємося забезпечити вашу поразку на полі бою, і якщо для цього знадобляться M1, F-16 або ATACMS, ми надамо їх Україні”. Але дебати у Вашингтоні ще не дійшли до цього моменту.