Камраден!
Після заманухи з Джемі Лі Кертіс, звісно хочеться покласти ще 10 копійок в фонд «Катрусиного кінозалу».
Кіно для дорослих, або про «паралельно-перепендикулярний світ» знову.
В 2021 році в Японії пролетів анімаційний серіал «Сонні Бой» Sonny Boy, що викликав дуже протирічну реакцію від «якась бредятина, нічого не розумію» до «Вау — це серіал десятиліття».
Я знаходжусь десь посередині, але явно відмічаю, що автори читайли й Кіпа Торна, й Аманду Гефнер, та якусь літературу по психології.
Можно ще повернутись до руйнівника реальності Філіпа Діка, та це тільки відчуття — від Діка тут лише елегантне та потужне руйнування реальності.
Дивно що моя молодша (4,5 роки) не може відірватися від рейтингу 16+
Історія про школярів, які випадково дрейфують між різними за виміром та фізичними властивостями світами, перекликається з попереднім фільмом нижче по моїй стрічці.
Але автори тут намагаються гратися в більш практичні речі, ніж філософія, та психологія.
В дійсності виглядає як мультик «Музична шкатулка», якби з нього зробили багато серій. Музон також класний.
Даю йому 9 з 10, але лише тому, що це явно експериментальне кіно. Хоча йдуже цікаве.
Вам сподобається. А може й ні — мені сподобався. Хочу бачити кінцівку, коли вони повернуться.
Віталій Рождаев