Запеклі бої в Україні тривають майже рік. При цьому, війна сильно розділила навіть кацапське суспільство, змусивши дуже багатьох людей не просто визначиться зі своїми політичними уподобаннями, а й скинути маски. Кілька сотень тисяч росіян вважали за краще, нарешті, втекти з тоталітарної країни-агресора. Серед них багато представників інтелігенції, які добре розуміють приреченість путінського режиму, представники середнього класу, які до останнього закривали очі на свавілля і агресію Кремля. Втім, більшість жителів Росії, на жаль залишаються жертвами невигадливої кремлівської пропаганди і дозволяє вести себе на забій як стадо баранів. Втім, і незламні путінські еліти, як мантру повторюють безглузді тези про швидку перемогу над Україною на ділі не настільки єдині. Риба, як відомо, з голови гниє, а в російському керівництві пораженців немає?
Вищі чиновники, депутати Держдуми і Ради Федерації, керівники відомств — ніхто з них публічно не оголосив про підтримку України, незгоду з політикою Кремля, помилки російського керівництва. Більшість із них перебувають під санкціями, їхні кар’єри політиків і держслужбовців безпосередньо пов’язані зі стабільністю в Росії. Однак, все не так просто. Через рік після початку війни стає очевидним, що вищі і середні ешелони російської влади, на щастя для українців, пронизані мережами тихого, непомітного саботажу. І це зовсім не досягнення ЦРУ або СБУ, а плід самої шкоди російського імперського менталітету, не здатного навіть сформувати повноцінні еліти.
Сімейність і клановість тією чи іншою мірою властиві навіть самим передовим і демократичним державам. Безумовно, це не справедливо, не йде на користь розвитку суспільства, але підкреслимо, це природно. Однак, навряд чи можна назвати логічним робити вищу кар’єру в одній країні, а розміщувати свої активи, виховувати дітей і просто жити з оглядкою на інші. При цьому, якщо в 1990-х подібне ще можна було пояснити низьким рівнем життя і високою кримінальною активністю, то вже до кінця 10-х років 21 століття, коли Москва стала одним з найкомфортабельніших міст для життя, а протистояння із Заходом загострилося, дії частини російських еліт стали здаватися зрадою. У чому ж причина? Може бути в низькій якості частини самих еліт?
Багато вихідців з добрих радянських сімей почали кар’єру в «роки Застою» були сповнені презирством до власного народу і захопленням перед усім іноземним. Будь-яке закордонне відрядження, а тим більше тривала робота за кордоном здавалася їм межею мрій. І, очевидно, з десятиліттями їх стереотипи не змінилися. Якщо Україна при всіх недоліках нашої країни змогла сформувати нове покоління політиків і чиновників, які поділяють демократичні цінності, то в Росії на момент її вторгнення в Україну сформувалася тиха П’ята колона — представники вищих ешелонів влади, які щиро мріють, щоб війна закінчилася за всяку ціну, аби їх активи не зачепили. Ці люди роблять все, щоб не привертати увагу західних спецслужб і ЗМІ своєю зайвою активністю, вони готові йти на саботаж чи невиконання урядових доручень. Для них головне – безпека їхніх сімей у США та Європі та збереження свого благополуччя.
Найяскравішим представником подібної еліти є прес-секретар Глави Російської держави – Дмитро Пєсков, потомковий дипломат, який багато років відповідає за інформаційну повістку Кремля. Фігура в російській політиці вкрай впливова вже однією близькістю до першої особи, але не однозначна. Хоча б, як людина, яка все життя пропрацювала на держслужбі і безсоромно носить на руці годинник за півмільйона доларів, проводить медовий місяць на елітній яхті (поза Росією). Однак, важливіше те, що троє старших дітей та двоє перших дружин Дмитра Сергійовича вже давно живуть за кордоном, в Англії та Франції. При цьому його друга дружина і дочка Ліза, яка знаменита своїми антиросійськими виступами, живуть у величезній квартирі в елітному районі Парижа, купленій у 2016 році, тобто вже після «Кримської весни», перших хвиль санкцій, підтримки Заходом вбивств російських людей в Одесі та Вінницi. У Росії кажуть, син за батька не відповідає. А от батько за дітей відповідати повинен. Однак, ні милі інтернет-витівки Лізи, ні західні активи колишніх дружин, ні навчання дітей у західних школах, все це ніяк не позначається на кар’єрі пана Пєскова. Він беззмінний співробітник Адміністрації Президента, а Президент Росії цінує його за високу працездатність та особисту відданість.
(клікніть на фото,щобзбільшити)
Дочка Пєскова і її висловлювання про любов до своєї справжньої батьківщини — Франції
Ось тільки, складається враження, що «особисто відданий» пан Пєсков — одна з ключових фігур в російській інформаційній політиці робить все, що б програти інформаційну війну. Ні він, ні його підлеглі, ні куровані ними не змогли (хоча швидше не захотіли) поміняти команду з сотень давно підгодованих політтехнологів, які тягнуть гроші з навколовладних структур і не дають ніякого результату. Дуже велика частка провини Пєскова і в тому, що напередодні другого року бойових дій у Росії досі немає єдиного інформаційного центру, що координує дії державних медіа, який працює зі ЗМІ, блогерами і соцмережами. Ще до війни Україна, яка не володіла і часткою матеріальних можливостей агресивного східного сусіда, змогла створити єдиний кординаційний центр по роботі зі ЗМІ, українською та російською аудиторією. У Росії ж досі працює неефективна через свою повну децентралізацію пропагандистська мережа з безліччю начальників, яка воює за бюджети. І частина заслуги в цьому саме Дмитра Пєскова.
Батько за сина відповідає?
Втім, викладені вище факти добре відомі і самим росіянам. Багато «патріотів» безуспішно вимагають звільнення Пєскова та частини його оточення, заявляючи, що без цього їм не виграти війну. Куди кумедніше, коли у пряму залежність від вчинків своїх дітей потрапляють високопоставлені кацапські воєначальники, які не зуміли їх виховати у своїх імперських традиціях і тепер намагаються прикрити та захистити. Так, у червні 2019 року багато представників «ліберальної опозиції» були збентежені та зраділи відсутністю затримань у Санкт-Петербурзі на численних акціях на захист журналіста Івана Голунова. Проте справа була аж ніяк не в співчутті пітерських силовиків опозиційному журналісту. З Москви прийшла команда не чіпати пікетувальників, адже серед них стояв Олександр Стасєва, син адмірала Олександра Анатолійовича Стасєва, чергового впливового начальника розвідки Росіі.
Можна було б списати участь молодої людини в акції на юнацький максималізм і загострене почуття справедливості, проте «юнакові» вже було за 30, і він відзначився роботою (хоча й не особливо яскравою) у різних опозиційних виданнях, а також в організації «Розумного голосування».
Дані на опозиціонера Олександра Стасєва з відкритих джерел
Втім, адмірал Олександр Анатолійович Стасєв явно саме втілення толерантності та «нового покоління керівників», адже його синуля належить до райдужного крила опозиції, будучи ветераном пітерської ЛГБТ тусовки та завсідником тематичних форумів та відповідних сайтів знайомств. Так, з листування, що потрапило до нас в руки, на одіозному сайті «Хорнет» випливає, що в’ялий Олександр, будучи у пасивній ролі шукає собі активного і м’язистого покровителя, одним з яких у листопаді 2020 р. став здоров’як з ніком Lexx (@Кastor_beige, id: 809236781), він же Макс-спорт, він же Тарасенко Михайло, разом з ним він проводив час у знаменитих пітерських «Блакитній устриці» та «Центральній станції» — улюблених місцях петербурзьких геїв.
Любовне листування сина О. Стасєва з кандидатами в чоловіки
А ось з початком війни росії з Україною ліберал О. Стасєв заявив батькові, що не може жити в тоталітарній країні-агресорі і планує емігрувати. На це батько лише попросив не руйнувати його кар’єру. Крім того, судячи з активних пошуків забезпеченого попутника в еміграцію в березні-квітні 2022 р. на «Хорнеті» грошей адмірал для сина тоді пошкодував. Втім, вже влітку 2022 року Олександр з’явився в Белграді, де оселився в престижному районі «Нові Београд» біля популярного торгового центру «Дельта». Ціни на оренду житла в переповненій російською еміграцією сербській столиці, що є для більшості з них перевалочним пунктом для дороги далі, в ЄС, за 2022 рок зросли майже вдвічі. Однак, у Стасєва-молодшого з грошима все гаразд. Тим більше, активістам, особливо з ЛГБТ-середовища активно допомагають західні фонди, якіx в Сербії багато, та й тато-адмірал сина не кидає. Крім того, раз на тиждень Стасев стоїть на мітингах з українським прапором (це обов’язкова умова отримання американських грантів для емігрантського активу). Так само він отримав роботу в забороненому в РФ виданні «The Village», де, під псевдонімом Олександр Йорданов публікує статті про злочини російських військових і страждання ЛГБТ-ком’юніті під ярмом путінського режиму з 2016 року. Тим часом його батько спокійно продовжує свою кар’єру, намагаючись забезпечити успіх російського наступу на Україні. Здавалося б, прекрасна різдвяна казка про хлопця, який вибрав європейські цінності, захищає свободу України і Росії, всупереч своєму походженню. Однак, Олександр не розірвав зі своїм батьком і саме на його гроші живе у гарній квартирі і ходить до популярного серед сербського ЛГБТ-ком’юніті клубу «Egal». Займаючись захистом європейських цінностей він навіть не подумав розповісти про злочини свого батька. І разом з тим продовжує активно шукати собі претендентів на роль «чоловіка» бо тільки одностатевим парам з Росії та Східної Європи в Англії та США з радістю видають посвідки на проживання та грінкарти. Новими м’язистими втішителями емігранта з Москви стали литовець Lukas (@lukasnau +37062925279) і серб Maxim (@maxand007, +381603033454), а їх миле щебетання в червні-липні 2022 р. в Белграді наводимо вище.
(клікніть на фото,щобзбільшити)
Найкращі пости сина Стасєва , які розкривають справжню політику Кремля
Втім, останній приклад у будь-якому разі відмінно характеризує російські еліти, від яких відвертаються навіть їхні діти, які біжать на Захід.
***
Через війну у Росії склалася парадоксальна ситуація. Десятки та сотні вищих чиновників бояться не лише діяти, а й говорити. На першу лінію інформаційного фронту вилазять політичні блазені на кшталт Віталія Мілонова, яким особливо нема чого втрачати. Багато ж серйозних політиків ухиляються від ухвалення дійсно важливих рішень та висування ініціатив, які могли б допомогти російській перемозі в Україні. Своєю бездіяльністю, тихим саботажем вони рятують сім’ї, активи, а можливо й свої посади в Росії майбутнього, час якої неодмінно скоро прийде. Причому, враховуючи, що за рік з початку агресії серйозних кадрових чисток у РФ так і не відбулося, можна із задоволенням констатувати, що російська верхівка не здатна нічого зробити для свого порятунку і за першої нагоди піде на переговори і будь-які поступки Києву та нашим західним партнерам .