Привіт всім! Сьогодні в нас традиційна рубрика «Катрусин кінозал» і ми поговоримо про мого улюбленого сумбурного та супер-стильного кінорежиссера Девіда Кроненберга, та його скандальний провальний фільм «Відеодром».
По-перше, це перший «студійний» фільм Кронеберга.
По-друге, цей фільм ми б ніколи не побачили, бо все робилося недбало та жахливо під час зйомок і монтажу.
Коненберг робив все, що можливо, щоб повалити цей проект. Просто все, щоб ми його ніколи не побачили. У фільмі був абсолютно недороблений сирий сценарій, фільм знімала група канадських документалістів (угу — з телебачення),які взагалі не розуміли задум режисера.
Кроненберг весь час робив зміни в сюжеті по ходу зйомок. Нарешті від нього відмовився один з продюсерів, не зрозумівши цю муть.
І тут — Бінго! На Кроненберга виходять продюсери з доволі консервативної студії «Universal», та пропонують незавершеному фільму бюджет та кінотеатри для показу.
Але Кронеберг й тут налажав, зробивши жахливу 75-хвилинну версію фільму для презентації. На передпоказі фільм з тріском провалився серед глядачів. Але це не зупинило чомусь продюсерів зі студії. Вони доволі схвально віднеслися до проекту. Тим більше, що на фільм списали залишки бюджетів студії на кінець року. Тому Кронеберг перемонтував фільм за кілька місяців. Оновлена версія фільму вже мала певний успіх серед критиків, та провал серед глядачів був тотальний. Але…
Кронебер підняв цікаву тему — інтерактивність телебачення та відео, та його вплив (гіпотетично гіпнотичний) на глядачів. Також тут тема «слешерів» та «жестяка». Набагато років пізніше вже з’явиться фільм Джоеля Шумахер «8 міліметрів», де ця тема буде розвинута під трохи іншим кутом.
Треба розуміти, що в 1983 році телебачення не було інтерактивним, а відео почало домінувати в «хоум кіно» десь лише за кілька років до цього. Але «відеохвороба» з викривленням свідомості саме основна тема у «Відеогромі».
Кроненберг в свої авторській «хірургічній» манері без моралі в ендінгу пропонує зануритися в такий собі «відеосимулякр» — неіснуючий нереальний світ вигаданої привабливої сексуальності та жорстокості. Важливо те, що симулякр у фільмі перемагає.
У фільмі чудова гра Джеймса Вудса — він найбільш органічна персона цього світу магнітно-телевізійних симулякрів.
Цей світ за ідеєю режисера- така собі версія deep-web на базі піратських станцій adalt-контенту.
От чесно додам від себе — якби в мене була можливість перезняти цей сюжет, мабуть я зайнявся цим в першу чергу.
В дійсності ми бачимо у фільмі перед собою саму-саму першу версію «Matrix», якби вона була аналоговим продуктом з необмеженими можливостями масштабування. І ця «матриця» знаходиться у свідомості однієї людини, та не зникає разом з нею.
Головний герой, видео та теле-продюсер Макс Ренн є вторинним генератором контенту, який утворює вторинну свідомість, що знищує реальність, не маючи у своїй основі нічого крім фрейдівської «жаги до смерті».
В цілому ми занурюємося у фільмі й у проблематику «колумбайну», яка виникне саме на хвилі відео та кабельного прокату «жестяків».
Кроненбрег говорив: «Через філософські погляди помирає більше людей, ніж через тваринні емоції. Відеодром має філософію, тому він цікавий і небезпечний».
Фінальна перемога Відеодрому, згідно з Кроненбергом, полягає в тому, що, роблячи самогубство, Макс використовує насильство проти себе.
Таким чином ми бачимо в кадрі явний «дарвінський» імператив. Режисер вважає, що кінцівка вийшла ідеальною.
Я також вважаю взагалі ідею фільму та кінцівку «ідеальною», але сама реалізація та сумбурний монтаж- «таке собі».
Відмінний стиль в Кроненберга з’явиться вже після «Мухи» — всі його наступні роботи будуть більш довершеним.
Та «Відеодром» можливо перша робота Кронеберга в новому ключі, як «Філіпа Діка» від кінематографу.
Віталій Рождаєв