Вчені зрозуміли, як люди навчилися ходити на двох ногах

Науковці відтворили черепи мавп, які жили шість мільйонів років тому, і за допомогою тривимірної комп’ютерної томографії проаналізували ділянку їхнього внутрішнього вуха. Це допоможе дослідити еволюцію пересування людини.

Результати дослідження, опублікованого у журналі The Innovation, свідчать, що уся справа у напівкруглих каналах. Вони розташовані між головним мозком та зовнішнім вухом і відіграють важливу роль для забезпечення рівноваги під час ходьби, пише Phys.org.

«Розмір і форма напівкруглих каналів корелюють із тим, як ссавці, зокрема людиноподібні мавпи і люди, пересувалися в навколишньому середовищі», – сказав Йінань Чжан, докторант Інституту палеонтології хребетних і палеоантропології Китайської академії наук.

Террі Харрісон, антрополог Нью-Йоркського університету стверджує, що еволюція пересування людини (перехід від пересування навкарачки до ходьби на двох ногах) відбулася у три етапи.

Фото: Інститут палеонтології та палеоантропології хребетних Китайської академії наук

«По-перше, найдавніші людиноподібні мавпи пересувалися по деревах у стилі, який був найбільш схожий на те, як це роблять сьогодні гібони в Азії. 

По-друге, останній спільний предок мавп і людей був подібний за своїми рухами до люфенгпітека (рід вимерлих у міоцені азійських людиноподібних мавп, споріднених із сівапітеком та орангутаном – ред.). Він використовував лазіння та скелелазіння, підвішування передніх кінцівок, деревного двоногого та наземного чотириногого. 

Саме з цього широкого репертуару рухового апарату предків розвинувся біпедалізм (двоногість) людини», – пояснив Харрісон.

У більшості досліджень, які з’ясовували те саме питання, вчені порівнювали кістки кінцівок, плечей, тазу та хребта, а також те, як вони пов’язані з різними типами рухової поведінки, які спостерігають у живих мавп і людей.

Однак різноманітність опорно-рухової поведінки у живих людиноподібних мавп і неповнота інформації про скам’янілості завадили вченим з’ясувати походження біпедалізму людини.

Три різні види реконструйованого внутрішнього вуха люфенгпітека

Черепи люфенгпітека, які виявили на початку 1980-х років у китайській провінції Юньнань, дали вченим ще одну можливість дослідити еволюцію пересування людини. Але вони були викривлені та стиснуті. Через це науковці не могли дослідити вуха, що змусило їхніх попередників вважати, що напівкруглі канали не збереглися.

Для отримання більш інформативних результатів вчені використали технології тривимірного сканування, за допомогою якої створили віртуальну реконструкцію черепа і каналів внутрішнього вуха. Потім ці скани порівняли з сканами інших живих і викопних мавп, а також людей з Азії, Європи та Африки.

«Наш аналіз доводить, що ранні людиноподібні мавпи мали локомоторний репертуар, який був предком людського двоногого ходу. 

Схоже, що внутрішнє вухо є унікальним носієм еволюційної історії пересування мавп і безцінною альтернативою вивченню посткраніального скелета», – пояснив Сіджун Ні, професор Китайської академії наук.

Вивчаючи причини еволюції пересування, група науковців припустила, що зміна клімату могла бути однією із них.

«Зниження глобальної температури, пов’язане з накопиченням льодовикового покриву в північній півкулі приблизно 3,2 мільйона років тому, відповідає підвищенню швидкості зміни кісткового лабіринту, і це може свідчити про швидке збільшення темпів еволюції опорно-рухового апарату мавп і людини», – пояснив Террі Харрісон.