І про кіно… Сьогодні дещо вельми екзотичне та цікаве в нас на вихідні.
Питаннячко — хто зняв перший фільм в стилі «Кіберпанк»? Японці? Американці? Гадаю, що ні — ми зараз відправимось в далекий (вже) 1973 рік. І в Німеччину.
Всі, практично всі основні рішення та сюжетні ході всіх цих «матриць» мають свої ноги з цього фільму . Окремо знаходиться лише «Екзістенція» Кроненберга і то лише тому, що там зовсім інша філософія.
Ми відправляємось в гості до провідника «нової хвилі» в німецькому кінематографі Райнера Фасбіндера.
Раніше я писав про це зовсім трохи, але зараз більш детально розповім про чудовий кібер-філософський фільм «Welt am Draht» (Світ на проводі). Базою фільм послугувала новелла американського письменника Дениелла Галуйе «Сімулакрон-3», Фасбіндер, прочитавши цю книгу, прийшов у захват від ідеї, та реалізував двохсерійний фільм для німецького телебачення.
Simulacron-3 — це історія віртуального міста (симулятора загального середовища) для маркетингових досліджень, розробленого вченим, щоб зменшити потребу в опитуваннях громадської думки (привіт Big Data!!! це 1963!!).
Комп’ютерна симуляція міста настільки добре запрограмована, що, хоча жителі мають власну свідомість, вони майже зовсім не усвідомлюють, що є моделями в комп’ютерній симуляції.
Фасбіндлер трохи доопрацював проект, додавши німецької філософіїї, та скептицизму, і вийшов зовсім непоганий фільм.
Вже в 1999 році популярний голлівудський режисер німецького походження Роланд Еммерх спродюсує американську версію цього фільму,яку ми знаємо під назвою «13-й поверх».
Цікаво, що десь в 1993 я сам власне написав оповідання, яке схожим чином повторює основні сюжетні ходи Simulacron-3, хоча раніше ніколи не чув про цього автора, якось воно само намалювалось. Зрозуміло чому — бо в основі самого сюжету як фільму, так й книги ми побачимо такий собі «ескапізм навпаки», помножений на екзістенційну філософію.
Зрозуміло, що весь цей Simulacron-3 лише дзеркало внутрішніх процессів в людській свідомості.
Якщо абстрагуватися від кібер-термінів, та прошки спроектувати ці спроби вирватися з «віртуального всесвіту», ми прийдем до простої думки про цілком давні таз розумілі речі, сформовані европейською філософією 1-ї половини 20-го століття.
Це свобода совісті та вибору, свобода дій, екзістенційний принцип буття, коли ми самі собі призначаємо мету життя, а не довіряємось долі, з розрахунку, що «хтось» призначить нам сенс життя за нас.
На жаль після першої половини 20-го століття загальна філософія та дослідження людьської особистості почали сильно буксувати і тому наступні дослідження, твори та фільми лише відтворюють в більшості ідеї, сформовані майже за 100 чи за 60 років тому.
Саме тому «13-й поверх» ще в 1999 році став лише красивим відзеркаленням подій Simulacron-3.
Основна ідея фільму — власне філософська та екзістенційна, але ніяк не фантастича. Саме тому в кінці фільму головний герой промовляє класичне «Я — є» (або я-існую). І тут ми розуміємо в останній сцені всю глибину драми головного героя.
Мабуть потужніше за Фасбіндера це ніхто не зробив (а фіглі ви думали — це ж німецька філософія).
Фільму ставлю 9/10 (ідеальна ідея та сюжет, трохи специфічна реалізація — до німецького кіно 70-х треба звикнути). Фільм 16+ виключно для повного розуміння проблематики.
PS — Я власне й народився в 1973 році. І як тільки я зрозумів частково своє життя, я весь цей час отримую відчуття, що рухаюсь все вище та вище між поверхами та рівнями Simulacron-3 до фільнальної точки — абсолютного виходу за межі цієї «Екзістенції», де сенс гри не в грі, а в виході з гри.
Віталій Рождаєв