К счастью, удалось найти в журнале «Кіевская старина» 1883 года, выпуск 12, без преувеличения уникальное и чрезвычайно редкое произведение в своем роде. Две интермедии начала 17-го столетия. Они сохранились в польской транскрипции у известного польского писателя И. Крашевского. Произведение называется: «Трагедія або образ смерті пресвятого Іоанна Хрестителя, Посланника Божого, в 5-ти діях, з додаванням двох інтермедій, написаних Яковом Гаватовичем, вчителем вільних наук та філософії у Львові. Представлена була в Кам’янці на ярмарку, в день того ж св. Іоанна Хрестителя, 1619 року, а надрукована у св. Миколая на передмісті Яворівському».
Що ми знаємо про українську мову? Вона гарна, мелодійна. Перші літературні твори співочою, солов’їною були написані Шевченком («Кобзар» 1840 року) та Котляревським («Енеїда» 1798 року). А де більш ранні твори? Їх не було чи їх знищили? Ворожа пропаганда говорить, що до 19-го століття української мови взагалі не існувало або ж вона є діалектом слов’янської чи російської мови.
Всі літописи, діловодство, листування, викладання велися церковно-слов’янською, яка фонетично та граматично далека від української мови. Ця офіційна мова церкви, нав’язана, так званими «просвітителями», Кирилом та Мефодієм, була чужа народу. В ортодоксальному середовищі церковно-слов’янська була аналогом «мертвої» латинської мови католицького світу, яка не мала народу носія і була мовою освіти, науки та літератури. Тому ми зараз і читаємо літописи, наукові та художні твори середньовіччя малозрозумілою, штучною і схожою на російську мовою.Яскравим прикладом є «Граматика» Мелетія Смотрицького видана в 1619 році друкарнею Віденського братства. Ця книга лягла в основу «Російської граматики» Михайла Ломоносова.
А якою мовою говорив простий люд? Яка мова була душею нашого народу? Невже Шевченко та Котляревський вигадали українську на основі польського чи російського діалекту? Ні, вони були першими хто наважився надрукувати і показати поезію живої розмовної народної мови.
Українську літературну традицію вони перейняли у студентів та викладачів Києво — Могилянської академії (Митрофана Довгалевського, Георгія Конисського та інших), які на початку18-го сторіччя писали інтермедії українською мовою.
Інтермедії це короткі драматичні твори, в яких на сцену виводяться простолюдини, що говорять «слогомпростым, деревенским мужицким» («Піитика» М.Довгалевкого 1736-1737) з дотепним анекдотичним сюжетом, який нерідко був запозичений із життя народу.