Путін оголосив мобілізацію, говорячи про те, що це мобілізація часткова, ми розуміємо, що це сценарій на довгу війну. Які ви зараз бачите заходи, які буде вживати Путін і відповідно яка реакція світової спільноти?
Я не вірю, що війна може тривати аж так довго, тому що Росія не здатна належно підготувати цих 300 тисяч новобранців. Чи сильно ця мобілізація на щось вплине? Україна вже продемонструвала виняткову мужність та майстерність на полі бою, а тепер ще й отримує очікувану зброю, тому Путін незабаром опиниться в ситуації, коли йому доведеться визнати, принаймні для себе, що Росія не зможе перемогти. Ось чому він зараз використовує ескалаційну риторику щодо можливого використання ядерної зброї. Він хоче нас налякати і зрештою змусити відступити. Але він усвідомлює, що суто у військовому плані йому не перемогти.
Це означає, що Путін усвідомив, що він програв теперішню фазу війни і він розпочинає подальшу агресію та ескалацію. Питання ядерного стримування Путіна, тому що він регулярно повторює свою мантру про те, що Росія може в той чи інший спосіб застосувати тактичну чи стратегічну ядерну зброю. Про стратегічну ядерну зброю щойно заявив Дмитро Медведєв.
Так, це правда, і це частина військової доктрини Росії, яку ми уже обговорювали з вами раніше, і яка полягає в ескалації конфлікту з метою деескалації, тобто щоб переконати опонента, у готовності вдатися до настільки нечуваного насильства, яке налякає противника і змусить його здатися.
Ось що зараз робить Путін… Він не божевільний, ні. Він добре знає, що у разі застосування ядерної зброї, є ризик, що у нього закінчиться абсолютно все, включаючи його власне життя, а ніщо його так не хвилює як власне благополуччя.
Його нинішні наративи спрямовані виключно на залякування. Я не налаштований оптимістично, тому що це жахлива війна, яку потрібно якнайшвидше закінчити. Так, Путін хоче продовження, однак довго протриматися йому не вдасться. Дуже показовим є звільнення понад 200 бійців, багато з яких — славнозвісні азовці. Це солдати, за життя яких переживали всі, і тепер вони на волі.
Я розумію Вас, пане амбасадоре, з другого боку наш спільний знайомий, генерал Бен Ходжес, сказав, що у відповідь на підняття Путіним агресії можливе знищення російського чорноморського флоту. В Кремлі через це здійнялася істерика. Путін розуміє дуже чіткі і конкретні інструменти стримування. І відповідно, які інструменти можуть бути застосовані, якби Путін пішов на небачену, неконвенційну ескалацію?
Генерал Ходжес — найкращий військовий аналітик, якого я коли-небудь зустрічав, з неймовірним досвідом та чудовими зв’язками. Не мав нагоди обговорити з ним такий його коментар, але очевидно, що в цьому криється певний сенс.
Ймовірно може настати момент, коли, якщо не все НАТО, то окремі члени Аьянсу запропонують Україні військову допомогу, ще потужнішу за американські HIMARS.
Зокрема йдеться про авіатехніку, адже Польща, наприклад, кілька місяців тому висловила готовність передати Україні деякі свої винищувачі. Також заступник командувача ВМС України заявляв, що в плани України входить знищення чорноморського флоту РФ, щоправда без подальших подробиць. Що ще може зробити Путін? Як ви зауважили, він міг би показово використати тактичну ядерну зброю, але це не принесло б якоїсь великої військової користі, оскільки українські сили розкидані по всій ліній фронту. Вони не концентруються великими групами, щоб їх можна було знищити тактичною ядерною зброєю. І якби Путін пішов на такий крок, ми побачили б нечувані, наджорсткі санкції з боку об’єднаного світу, які поховали б як російську економіку, так і путінський режим. Він може піти і по такому сценарію, але я думаю, що спочатку він просто спробує нас налякати, а відтак чекатиме реакції європейців, щодо перенесення морозів цієї зими.
Наскільки серйозно президент США, Джозеф Байден буде готовий вв’язатися в остаточний бій по стороні України. Ми всі уважно слухали його виступ на засіданні Генеральної Асамблеї ООН, але ми не почули про конкретні інструменти. Він дав загальні запевнення і окреслив загальний курс, але ми розуміємо, що все буде вирішуватися з точністю до букви військової доктрини Сполучених Штатів. Як Ви оцінюєте зараз, наскільки Джозеф Байден буде готовий застосувати жорсткі рішення, зокрема йдеться і про постачання нам далекобійної артилерії?
Будучи тут, у Стамбулі, очевидно я не відаю, що коїться у нього в голові, але мені відомо, що його адміністрація, яку він очолює разом із Джейком Салліваном, радником з національної безпеки, розглядала способи реагування у разі застосування Росією тактичної ядерної зброї. Враховувалось все: від дуже жорстких санкцій до військового втручання з використанням натівської ядерної зброї. Тож як на мене, я не вірю, що дійде до ядерної війни, але Путін справді її не хоче. Він добре розуміє, що таким чином вириє собі яму. Припускаю, що в США розглядають надання ракет більшого радіусу ураження, які могли б бити по території Росії та по віддалених окупованих територіях в Україні. Ваші пілоти виявились незрівнянними асами, тому ймовірно, що в НАТО серйозно задумуються про заміну українських винищувачів натівськими, адже техніка в ході війни потребує регулярної заміни.
В довшій перспективі Путін звісно програє, він запустив війну в середину Російської Федерації, тепер він не зможе приховати війну у якихось абсолютно ідіотських формулах так званої військової операції, розпочалася мобілізація. Йдеться про середньострокову і довгострокову перспективу, це може завершитися для Путіна тим, чим завершилось входження Росії у Першу Світову війну для Миколи Романова. З другого боку, ми бачимо, як він вперто йде шляхом доконаних фактів fait accompli, зокрема йдеться про проголошення анексованими тимчасово окупованих земель. Звісно він це хоче називати референдумами, відповіддю на анексію чи спроби анексії наших територій.
Псевдореферендуми – це ознака відчаю Путіна в передчутті свого програшу. Він ніколи б не проводив референдуми за умов неповного російського контролю над Луганською, Донецькою, Херсонською та Запорізькою областями, адже це дуже ризиковано.
Звичайно результати підтасують, і ніхто в світі, крім таких країн як Нікарагуа, Північна Корея та Сирія, не розглядатиме питання легітимності такого явного фальсифікату. Простеживши за реакцією вищих посадовців України, видається, що вони особливо і не стривожились. Вони сприймають все це як жарт та прояв безвиході президента Путіна. Все зводиться до чіткого розуміння самим Путіним, що він таки програв.
І останнє, на що я хотів би звернути увагу, полягає в тому, що ця часткова мобілізація має тектонічний вплив, немов величезний землетрус у політиці Росії, тому що досі молодь в Санкт-Петербурзі, наприклад, взагалі не відчувала, що десь там йде якась війна. Воювати погоджувались представники певних економічно зневірених та віддалених регіонів Росії. Нині ж війна стукає у двері до кожного, і рівень її непопулярності серед росіян зашкалює.
Путін може застосовувати надзвичайно жахливі інструменти ударів по цивільному населенню. Зокрема йдеться про створення можливої рукотворної техногенної катастрофи на Запорізькій АЕС і Путін буде намагатись вдавати, що нічого не відбулося, принаймні, що це не його провина. І недарма ми бачимо цей дешевий спектакль російських військових. З другого боку ми бачимо, як вони педантично знищують нашу цивільну інфраструктуру на Сході України, це означає, що під час холодів він буде бити в електростанції і теплові станції для того, щоб ми замерзали. Відповідно чи будуть якісь інструменти у відповідь? Які кроки у відповідь можуть застосувати у Європейському Союзі і Сполучених Штатах?
Це величезні гуманітарні загрози для народу України, і світ бачить реальну картину того, що відбувається. Всі знають правду. МАГАТЕ на чолі з паном Гроссі знає, що Україна не наносить удари по власній атомній електростанції, оскільки це було б самогубством. Усім відомо, що за всім стоїть Росія, і щоразу коли вона переходить у чергову фазу ядерного терору та шантажу, Путін виявляє світу немислиме зло, яке несе собою ця війна. Якщо, не дай Боже, взимку буде втрачено енергопостачання, я не знаю, які заходи продумує український уряд, але швидкого рішення щодо відновлення електропостачання, окрім як відновлення та перепідключення електромереж немає. Все залежить від того, наскільки великою буде завдана шкода. Є лінії електропередач і трубопроводи, які щодня підривають десь у світі, і їх, як правило, можна досить швидко відремонтувати. Проблема значно серйозніша тоді, коли ворожа військова сила Росія, здатна окупувати певну частину території на тривалий період і блокувати потік енергії. Але я не думаю, що Росія на таке зараз здатна. Якби вона здійснила такий гуманітарний шантаж проти українського народу, то в Україні з’явилася б ще потужніша зброя від друзів з НАТО, про яку ми уже згадували.
Ми розуміємо, що Путін поставив Російську Імперію в небачену ситуацію. Нещодавно закінчилось засідання Шанхайської організації співпраці і ми побачили, що там фактично підписали смертний вирок ОДКБ. Путін не зміг, чи не захотів захищати свого союзника Вірменію, яка входить і ОДКБ і ми побачили, що саме Сі Цзіньпін був основним лідером, який буде забезпечувати гарантії суверенітету і безпеки у Середній Азії. Сі Цзіньпін та Ердоган. Що, на вашу думку відбулося на засіданні Шанхайської організації співпраці?
Була ціла історія щодо того, як Організація договору про колективну безпеку (ОДКБ) не підтримувала позиції Росії щодо її вторгнення в Грузію в серпні 2008 року. Жодна з держав-членів не підтримала розпад територіальної цілісності Грузії, навіть попри сильний тиск з боку Москви. У випадку Вірменії, цілком погоджуюсь з вами, оскільки ця країна звернулася до ОДКБ з проханням про військове втручання, а ОДКБ просто відправила місію з встановлення фактів. Так само в липні 2020 року, коли відбулися зіткнення на кордоні Азербайджану з Вірменією, Пашинян готував прохання про втручання ОДКБ, а ті випередили його сказавши, що ми не збираємося втручатися. Тому ОДКБ більше не має ознак справжньої організації як такої, вона не функціонує і не має справжньої мети.
Ваше запитання щодо зустрічі Шанхайської організації співробітництва дійсно важливе. Сі Цзіньпін ще від початку пандемії не виїжджав за межі Китаю, а тепер він вирушив у свою першу подорож до серця Центральної Азії — Узбекистану. Так, Росія і Китай співпрацюють в рамках Шанхайської організації співпраці, але те, що Сі Цзіньпін обрав саме Узбекистан для свого першого візиту за кордон є сигналом для Путіна.
Китай, в особі Сі Цзіньпіна, як і Нарендра Моді, таким чином виявили своє невдоволення війною Росії. Для Путіна його участь у зустрічі Шанхайської організації співпраці стала великою дипломатичною поразкою.
Чому Путін боїться Ердогана? Боїться і дослуховується. І загалом в чому магія президента Ердогана, якщо це стосується відносин з Путіним?
Я не впевнений, що Путін боїться Ердогана, він його поважає і йому потрібен. Ердоган потрібен йому для забезпечення проходження його суден через турецькі протоки, а ми знаємо, що впродовж століть російська зовнішня політика була спрямована на те, щоб принаймні мати доступ до турецьких проток, якщо не контролювати їх. Путін усвідомлює, що Туреччина має ключ до безпеки в Чорному морі через її контроль над протоками, а також тому, що у неї друга за чисельністю армія НАТО, а ще вона є сусідкою через Чорне море як Росії, так і України та Грузії. Але я також думаю, що Ердоган віднайшов спосіб протистояти агресії Путіна та Росії, не відштовхуючи його та не висловлюючись емоційно. Частково це пов’язано з історичними реаліями, адже будь-який турецький лідер добре знає, що Туреччина ще від Османських часів найбільше воювала саме з Росією. А частково через те, що Ердоган дуже транзакційний у своїй дипломатії, до речі, таким був і Дональд Трамп.
Президент Ердоган керується не ідеологією, а виключно національними інтересами. Така візія світу притаманна і Путіну. Насправді Путін поважає це і відчуває, що може довіряти Ердогану, тому що послабити Росію в його плани не входить, а радше налагодити з нею відносини. Все крутиться навколо прибутку. Як відомо, Туреччина отримує від Росії багато природного газу, нафти, зерна і, звичайно, туристів. Отже, навіть попри те, що Ердоган є таким сильним прихильником України в нинішній ситуації, у гру вступили взаємні політичні та економічні інтереси Росії та Туреччини.
Чому, на вашу думку, президент Сі Цзіньпін настільки неактивний в питанні російсько-української війни? І загалом, чи він мав би достатню кількість інструментів, щоби застосувати їх проти Путіна, зокрема підштовхнути Путіна до переговорного процесу, який мав би базуватися на повному виведенні російських військ?
Може дійти і до цього, особливо якщо Росія вирішить піти на ескалацію та застосувати зброю масового знищення. У такій ситуації активніше включився б Китай, тому що він, на відміну від Росії, не ревізіоністська країна. На прикладі України ми бачимо, що Росія хоче перемальовувати карту світу, тоді як Китай цього не робить. Він хоче відновити свою територіальну цілісність відповідно до свого бачення. Отже, Китай хоче стабільності, а ескалація війни в Україні підриває економічну та політичну стабільність, яка особливо важлива для Китаю. Водночас Китай прагне протистояти США та їхнім союзникам, зменшуючи їхню об’єднану потугу, і тому Китай опиняється у складній ситуації щодо України. Китай зовсім не хоче цієї війни, але й не хоче посилювати друга і майбутнього союзника США та НАТО, тобто Україну. Зовнішня політика Китаю зараз базується на бажанні працювати з Росією всюди, де це тільки можливо, щоб протистояти американцям та їхнім союзникам. Лише час покаже, до яких засобів захоче вдатися Китай по відношенню до Росії, і все залежить від того, чи буде Путін і надалі нагнітати ситуацію в цій війні чи ні. Чим більше Путін вдаватиметься до ескалації, тим активніше проти нього виступатиме Китай.
На вашу думку, пане амбасадоре, як може змінитися ситуація внаслідок перевиборів до Конгресу Сполучених Штатів і загалом, чи є повний консенсус серед військово-політичних еліт США, йдеться про допомогу Україні, не про якісь словесні формули, а про те, щоб хтось ставив підписи під конкретними рішеннями для того, щоби запустити в дію лендліз, для того, щоби надати далекобійну артилерію і нарешті преставити дуже чітку концепцію примушування Путіна до миру, тому що дуже часто ми чули доволі дивні речі з боку Джейка Саллівана, радника президента Байдена.
Джейком Салліваном, схоже, керує бажання попередити ядерну війну між Росією та США. Тому він постійно наголошував на допомозі Україні у зміцненні її позицій за столом переговорів, які рано чи пізно відбудуться. Я вважаю такий підхід помилковим, і зараз така риторика починає змінюватися. Дедалі більше чуємо про чітку позицію Білого дому у прагненні пришвидшити перемогу України, адже вона відповідає національним інтересам США. Таким чином, буде досягнуто двопартійного консенсусу щодо підтримки України у цій війні, і поки що мало хто з політиків виступає проти поточної підтримки України та надання понад 15 мільярдів доларів військової допомоги. Деякі представники крайніх правих та крайніх лівих висловлюються, що зараз їм слід зосередитися на своїх внутрішніх проблемах та своїй економіці, оскільки існує ймовірність рецесії та падіння курсу. Одні вважають, що війна в Україні є причиною перебоїв в ланцюгах поставок та підвищення цін на енергоносії, інші переконані, що США не повинна так перейматися війною в Україні, але таких дуже мало. Запевняю вас, що якщо Україна продовжуватиме і надалі так мужньо та результативно боротися, то підтримка США тільки зростатиме