Австрійський експерт Том Купер запропонував дуже цікавий погляд на оцінку швидкості просування наших військ на Запорізькому напрямку, оцінивши швидкість просування через обсяг виконаних бойових задач.
На прикладі Роботиного: чотири бригади ОСУВ «Таврія» за підтримки одної артилерійської (дані — Купера) два з половиною місяці приводили до небоєздатного стану 19-у та 42-у мсд, 810-у обрмп ЧФ, 291-у абр, 22-у та 45-у обрспп противника. Не рахуючи всіляких «стрілецьких полків мобрезерву», «мотострілецьких полків територіальних військ» та інших «загонів БАРС».
Тобто 12.000 наших бійців, котрі наступали, билися проти 30.000 у ворога, котрі оборонялися, долали кілометри мінних полів, протитанкових ровів, різного роду вибухових та невибухових інженерних загороджень. Без панування у повітрі. З побитою військовою ППО. Не маючи переваги в артилерії. Крім всього цього, по старовинному канону наші повинні б були мати перевагу в людях принаймні в 2 рази у всій смузі наступу, а на ділянках прориву – в 5-6. Тобто задача мала б виконуватися угрупованням в 60.000-90.000.
І прогризли диру у ворожій обороні на ділянці Приютне – Новодонецьке шириною до 23 км та до 5 км глибиною. І продовжують рухатися.
ЩЕ РАЗ: 12.000 УКРАЇНСЬКИХ ПІХОТИНЦІВ ВИКОНАЛИ РОБОТУ УГРУПОВАННЯ В 60-90.000 БІЙЦІВ.
Це всім, кому «наступ повільний/невдалий/захлинувся/зупинився», «командири обрали не ту стратегію», «в штабах не вміють планувати» і все таке інше.
Українська піхота не просто офігенна! Те, що роблять ці люди, зараз ні осягнути, ні оцінити неможливо.
На фото — піхота 47-ї бригади, що поставила наш Прапор над Роботиним.