Україна обстрілює окупантів снарядами із Північної Кореї

Українські військові застосовують у війні проти РФ реактивні боєприпаси, виготовлені у Північній Кореї.

Про це повідомляє “Мілітарний” з посиланням на фото, оприлюднені виданням “Радіо Свобода”.

Osint-аналітик War Noir звернув увагу на фоторепортаж українських журналістів, у якому ті показали роботу розрахунку реактивної системи залпового вогню “Град” 47 механізованої бригади “Маґура”.

У кадр журналістів потрапили 122-мм реактивні снаряди. Вони мали маркування, яке дуже схоже на північнокорейське.

122-мм реактивний снаряд у використанні українських військових, липень 2023 року. Фото: Радіо Свобода.

“Мілітарний” порівняв фото захоплених на іранському судні у 2009 році корейських боєприпасів. Тоді їх намагалися переправити для терористів ХАМАСу.

Написи на снарядах та індекс “R-12 HE” повністю співпадають. Є відмінності в останньому рядку, де промаркована серія і дата виготовлення.

Сфотографований в руках українського артилериста реактивний снаряд, судячи з напису, був виготовлений в 1995 році.

Достовірно невідомо, як на озброєння українських сил потрапили боєприпаси КНДР. Адже це досить закрита для світу країна і її уряд неодноразово висловлював підтримку окупації Росією українських територій.

Можна припустити, що ці снаряди, як і озброєння виробництва Ірану, потрапляють до України від західних союзників, котрі періодично проводять рейди та перехоплють контрабандне озброєння, яке прямує до терористів на Близькому Сході.

Також не можна виключати і схему з перепродажем боєприпасів третіми країнами або ж їхню участь як посередника в схемах торгівлі.

Так, вже неодноразово в руках українських військових помічали іранські боєприпаси 2022 року виробництва, тобто виготовлені вже під час повномасштабної російсько-української війни.

Можлива участь України в таких схемах торгівлі з придбанням корейських реактивних боєприпасів пояснюється їхнім гострим дефіцитом. Український оборонно-промисловий комплекс не виробляє 122-мм реактивні боєприпаси, а східноєвропейські виробники, такі як Болгарія та Сербія, не здатні повністю задовольнити потребу.