29 січня в Україні вшановують Героїв Крут. Вони стали символом боротьби за українську незалежність та прикладом для українських захисників зараз. Окрім того, бій під Крутами та всі подальші події укотре довели, що терор лежить в основі політики Кремля.
106 років тому, як і нині, Росія марила планами захопити Україну. Більшовики, прийшовши до влади в Росії, одразу ж розпочали збройний наступ на Україну. Після того, як вони захопили майже все Лівобережжя, їхньою ціллю було взяття Києва – столиці Української Народної Республіки. Проголошення Центральною Радою незалежності УНР тільки підсилило божевільне поривання окупантів захопити місто.
Відтак у січні 1918 року більшовики рухались на Київ двома загонами, які зрештою об’єднались. Їх очолив Михайло Муравйов. Він вирізнявся звірячою жорстокістю, яка лякала навіть його “товаришів” по партії. Червоноармійцям на підступах до Києва він казав: “Якщо буде потрібно, нічого не пошкодую: каменя на камені не залишу в Києві. Мешканців не жаліти, вони нас не жаліли, терпіли хазяйнування гайдамаків. Ми їх усіх перестріляємо та переріжемо. Ми їм покажемо, нема чого боятися кровопускання”.
Поки армія Муравйова наближалася до Києва та руйнувала все на своєму шляху, глибоко в тилу сталась диверсія – повстання пробільшовицьки налаштованих робітників на заводі “Арсенал”. Невдовзі воно значно вплинуло на окупацію міста.
Під час наступу окупанти на чолі з Муравйовим використовували бронепотяги, тому рух здійснювали залізницею. Станція “Крути”, яка знаходиться за 130 кілометрів від Києва, стала тим місцем, яке ворог не міг оминути.
На залізничній платформі в Крутах окупантів зустріли українські добровольці – 520 воїнів, юнаків та студентів, які були озброєні 16 кулеметами та однією гарматою. Тоді як кількість росіян переважала вдесятеро.
Серед українських добровольців були бійці Помічного студентського куреня Січових стрільців. Спершу курінь створювали для допоміжної та охоронної служби, тобто не для фронтових операцій. Проте студенти і гімназисти були войовниче налаштовані, попри те, що були погано екіпіровані і майже не вміли поводитись зі зброєю.
Зокрема, учасник подій Ігор Лоський згадував: “Войовничий настрій молоді відразу розхолоджено попередженням, що Студентський курінь буде служити, в разі потреби, лише для охорони порядку у Києві”.
Невдовзі молодь стала останньою надією для української влади, оскільки вояки армії УНР зневірились у своїх силах відстоювати власну державність та почали масово демобілізовуватись. Цьому, зокрема, посприяла пропаганда більшовиків. Натомість сповнена патріотизму молодь, не вагаючись, взяла до рук зброю, аби обороняти столицю. Значна частина студентів із куреня Січових стрільців за власним бажанням доєдналася до війська, яке вирушало на позиції під Крути.
“Молодий цвіт нашої армії – юнаків – кидали майже в безнадійну ситуацію, тоді як серед шаліючої анархії десятки тисяч озброєного, випробуваного в боях вояцтва безжурно демобілізувалося”, – пригадував ті події командувач силами УНР у бою під Крутами Аверкій Гончаренко.
Гарматники Січових стрільців. Фотографія періоду 1917-18 років
Крутянець Ігор Лоський так описував від’їзд добровольців: “Посадка відбулася цілком спокійно, якщо не рахувати того, що в останню хвилину прибігла до потягу пані Лукасевич (дружина небіжчика Євмена Лукасевича) шукати свого сина Левка, тоді учня 6 класу, який “нелегально” вступив до куреня. Бідна мати гірко плакала, вмовляючи сина лишитися, але безуспішно”.
За даними УІНП, студентів поставили на найбільш безпечну ділянку оборони, а наймолодших і тих, хто взагалі не вмів стріляти, – лишили в резерві. Варто зауважити, у бою також брали участь старшини і курсанти Першої української військової школи ім. Богдана Хмельницького, а також бійці Куреня Смерті та вільні козаки з міста Глухова, які на той час уже мали бойовий досвід.
Історики особливо звертають на це увагу, адже той факт, що українська молодь добровільно пішла в бій, розвінчує міф радянської пропаганди про те, що “підла Центральна Рада кинула дітей проти добре озброєних червоноармійців”.
План дій українського командування полягав у тому, аби не дати військам Муравйова об’єднатися із заколотниками на “Арсеналі” та захопити Київ.
Відтак під час бою під Крутами українці тримали оборону цілий день. За різними оцінками, загинуло 70–100 українських вояків. Втрати росіян становлять три сотні.
З настанням темряви українські захисники рушили до Києва, руйнуючи за собою колію. У такий спосіб бій під Крутами затримав більшовиків на 4 дні, за цей час заколот на заводі “Арсенал” було придушено. Також це дало можливість українській владі укласти Брестський мирний договір із країнами Четверного союзу, що знаменувало визнання УНР суб’єктом міжнародних відносин.
“Завдяки цьому, так високо-цінному і завжди в бою вирішальному чинникові – «піднесення духу», і вдалося затримати наступ Муравйова та змусити його до затяжної боротьби”, – згадував Аверкій Гончаренко.
Бій під Крутами. Ілюстрація: kruty.org.ua
Однак, під час бою сталося дещо трагічне: одна чота – 27 хлопців – заблукала та потрапила в полон до більшовиків. Хлопців катували, а потім стратили.
“Всіх полонених замордовано звірячим способом: вони були з розбитими головами, повибиваними зубами, повиколюваними очима. Кілька трупів не вдалося розпізнати, так вони були понівечені”, – говорив учасник бою Борис Манкевич.
Незабаром вже у Києві окупанти влаштували справжній кривавий терор.
“Дума Києва просила перемир’я. У відповідь я наказав душити їх газами. Сотні генералів, а може й тисячі, були безжалісно вбиті… Так ми мстилися. Ми могли зупинити гнів помсти, проте ми не робили цього, тому що наше гасло − бути нещадними!” – описував захоплення Києва командувач більшовиків Михайло Муравйов.
Зараз переконуємось, що гасло росіян, яке озвучив тоді Муравйов, так і не змінилось.
Проте тоді, як і зараз, навіть під час полону та знущань, українці демонстрували свою незламність: “Цілу добу знущалися над ними червоні побідники. Зрештою, на другий день всіх, окрім семи, розстріляно. Перед розстрілом учень сьомого класу Другої української гімназії, галичанин Пипський, затягнув повним голосом український гімн, усі підтримали”, – згадував крутянець Ігор Лоський. Примітно, що через 105 років, у березні 2023 року, беззбройного українського полоненого Олександра Мацієвського так само розстріляють росіяни за гасло “Слава Україні”.
Загиблих крутянців, які загинули тоді від рук окупантів, перепоховали на Аскольдовій могилі після повернення української влади до Києва у березні 1918 року.
“На Аскольдовій Могилі
Поховали їх −
Тридцять мучнів українців,
Славних молодих…” – написав тоді поет Павло Тичина у вірші “Пам’яті тридцяти”.
Похорон жертв крутянців. Київ. 10 березня 1918 р
Бій під Крутами: як перші кіборги боронили незалежність України
Leave a Reply