Соледар — цікаві факти про місто, бій за яке називають божевіллям

Американський Інститут вивчення війни вважає, що російським військам потрібен контроль над Соледаром на півночі Бахмута, а також Зайцевим на півдні цього міста, щоб позбавити ЗСУ можливості контролювати важливу магістраль, через яку здійснюється постачання української армії на північному сході Донецької області.

Окрім того, кажуть військові оглядачі в Україні і на Заході, захоплення Соледара, у якому до війни жило близько 13 тисяч жителів, потрібне командуванню ЗС РФ для демонстрації в середині Росії хоча б якоїсь перемоги над українською армією.

Нещодавно з’явилася ще одна версія, чому Росія кидає всі зусилля на Соледар.

Засновник ПВК «Вагнер» Євген Пригожин вихвалявся, що місто фактично захоплене силами винятково бійців-«вагнерівців». Агентство Reuters з посиланням на коментар високопосадового джерела у Білому домі писало про бізнес-інтереси самого Пригожина, який, швидше за все, прагне встановити контроль над соляними копальнями поблизу Бахмута. Адже Соледар має практично невичерпні поклади кам’яної солі.

Ми зібрали найцікавіші факти про Соледар — унікального місця, де здавна видобували сіль і де тепер виробництво зупинене, а саме місто майже вщент зруйноване.

Історія і сіль

Уся історія Соледара пов’язана з видобутком солі. Перші згадки про цей промисел датовані кінцем 17 століття. Навколо соляних промислів виникло село Брянцівка. Наприкінці 19 століття вдалося відкрити дев’ять соляних шарів, тоді ж почалося будівництво першої соляної шахти, що отримала назву Брянцівська копальня. Цей шар покладів солі сягав 40 метрів.

У подальші роки тут з’явилося п’ять соляних шахт, а видобуток солі набув промислових масштабів. Тут працювали сотні робітників, була побудована залізнична станція Соль і робітничі поселення.

У 1926 селище Брянцівка перейменували у Карло-Лібкнехтівськ, на честь діяча німецького робітничого руху і одного із засновників компартії Німеччини Карла Лібкнехта. Таку назву місто мало аж до липня 1991 року.

Під час Другої світової війни усі соляні шахти були зруйновані, але згодом їх повністю відновили і вони працюють і досі.

Саме в Соледарі розташований адміністративний центр комбінату «Артемсіль» — одного з найбільших виробників солі у світі.

Наприкінці травня підприємство зупинило роботу через постійні обстріли росіян.

Невичерпні запаси

В «Артемсолі» розповідали, що поклади солі в регіоні майже невичерпні: за 300 років експлуатації родовищ запаси солі зменшилися лише на один відсоток.

Об’єднання «Артемсіль» до війни забезпечувало 96% загальноукраїнського споживання солі. Підприємство займає понад 50 квадратних кілометрів площі.

В Україні та країнах колишнього СРСР нараховувалося понад 50 тисяч гуртових покупців солі артемівського (з недавнього часу — бахмутського) виробництва, і серед цих країн значні обсяги купувала Росія. Крім того, продукцію постачали до Європи та Африки.

Кілометрові тунелі

За сотні років під Соледаром прорили майже 200 кілометрів тунелів. Їх висота подекуди сягає кількох десятків метрів.

Ще після 2014 року від ватажків самопроголошеної «ДНР» лунали заяви про те, що у шахтах буцімто українська армія влаштувала склади стрілецької зброї.

Засновник російської ПВК «Вагнер» Євген Пригожин нещодавно також про це розповідав і запевняв, що у тунелях їздять навіть танки і БМП.

Проте такі заяви виглядають як цілковита вигадка, оскільки давно відомо, що входи в тунелі вузькі, спустити техніку на глибину у сотні метрів неможливо. Як розповідали у Донецькій обласній військовій адміністрації, навіть для того, щоб спустити обладнання для видобутку солі, його розбирають на дрібні деталі, а, спустивши, знову збирають.

Скарби, екскурсії і концерти

Простір, що залишився у шахтах після видобутку соляних пластів, почасти перетворили у місце подорожей для туристів.

До війни вони спускалися на глибину 300 метрів і потрапляли в камери висотою близько 40 метрів і довжиною 150 метрів, де вся підлога всипана соляними крихтами.

Надзвичайний вигляд і акустика, а також підземна капличка захоплювали туристів. Тут можна було пограти у футбол, посидіти в кавʼярні, побачити соляні скульптури і самородний кристал солі розміром із людський зріст.

Тут грали симфонічні оркестри і влаштовувалися художні виставки, встановлювалися рекорди. Наприклад, перший в історії людства політ на повітряній кулі під землею був занесений до Книги рекордів Гіннеса.

У 2004 році відбувся фестиваль класичної музики «Соляна симфонія» за участі народної артистки України, солістки Віденської опери Вікторії Лук’янець та австрійського диригента Курта Шміда. На сцені, влаштованій у шахтній виробці, грав Донбаський симфонічний оркестр із Луганська. Підземна зала вміщала близько 250 слухачів, кожен із яких платив за квиток від 580 до 2000 євро.

На початку 1990-х років у Соледарі на глибині 300 метрів почав працювати лікувальний комплекс санаторію «Донбас», який пізніше перейменували у «Соляну симфонію».

Тут лікували бронхіальну астму та хронічні бронхіти, запалення легенів, алергію, шкірні та неврологічні захворювання.

Соледарське озеро

Озеро на краю Соледара досі вважають науковою загадкою. Воно має аномально теплу температуру води, причому чим більша глибина, тим вода тепліша., до 40 градусів. Діаметр озера — близько 100 метрів. Одна частина водойми прісна, інша — солона і настільки щільна, що виштовхує людину і не дає пірнути глибоко.

Геологи вважають, що на глибині озера відбуваються хімічні процеси, які потребують досліджень, тому у ньому не рекомендують купатися. Вважають, що воно утворилося на місці кар’єрів, де до середини 20 століття видобували сіль.

Ідеї створити ядерний могильник

У 2000 році один з українських учених висловив ідею створити у соляних шахтах, де видобуток завершився, могильник ядерних відходів. Він вважав, що інертне середовище, яким є камʼяна сіль, забезпечить збереження відходів.

Ця пропозиція мала великий резонанс у Соледарі і Бахмуті, відбулися громадські слухання, мешканці міста збиралися на мітинги і писали колективні листи до влади. Зрештою обласна влада запевнила, що втілення таких пропозицій не планується.

Голова Донецької обласної військової адміністрації Павло Кириленко сказав, що внаслідок бойових дій від інфраструктури Соледара практично нічого не залишилося.

Проте, за його словами, лишаються «ті укріплення, шахти, в які ворог намагається пройти».