Російська «Роснєфть» повертається на ринок України. Ні, самої «Роснєфті» в Україні не буде. «Роснєфть» знайшла компанію, яка найближчим часом почне перепродавати її нафтопродукти в Україні. Звісно, «Роснєфть» муситиме свої продукти посереднику продавати з певною знижкою і програє по ціні. Натомість вона виграє на обсязі. Україна складала 22% ринку «Роснєфті», втрачати його собі дорожче. Хоч зі знижкою, а за ринок треба триматися.
А тепер цікаве. Посередником «Роснєфті» буде… пабам! Азербайджанська компанія SOCAR. Вас нічого не засмучує? Тоді пояснюю.
SOCAR – це державна нафтова компанія республіки Азербайджан. Тобто кишенькова фірма пана Алієва. Азербайджан щойно провів війну з Вірменією, в ході якої відвоював низку територій. Війна закінчилася не в самий приємний для Азербайджану спосіб – в Нагірному Карабаху з’явилися російські військові. По факту Азербайджан і її союзник Туреччина з Росією уже зараз перебувають в стані холодної війни.
І от на цьому тлі державна компанія Азербайджану починає допомагати державній компанії Росії продавати нафту в Україні, яка сьомий рік проти тої самої Росії тримає фронт, і завдяки якій Росія просто нездатна перекинути всі наявні сили аби зупинити експансію Туреччини на Кавказ, чого не було з часів Кавказької війни XIX ст.
Чому так? Бо – ласкаво прошу в реальний світ. У світ дорослих людей, а не шмаркатих мрійників, що живуть якимись смішними ідеалами. В Азербайджані не знайшлося активістів, які почали б волати про «торгівлю на крові» та «змову з Москвою» – їм там швидко пояснять, що між прильотом берцем у рило і довгим язиком прямий зв’язок. Не знаходиться таких активістів і в Туреччині, яка постійно перебуває з Росією в конфліктах. Хоча на секундочку, SOCAR уже має намір постачати російські нафтопродукти не тільки до України, а й до Туреччини. Жодна Туреччина через це істерик не влаштовує. Бо війна – війною, а 20 баксів – завжди 20 баксів.
Українці змішали з багном Олега Гладковського, який під час війни забезпечив фронт якісними вантажівками та возив прибори з ворожої території. А в Чехії героями вважають чиновників, які тим самим «методом свинарчука» закуповували на початку пандемії маски та костюми біозахисту – без тендерів, за кеш, з переплатою. У той час як українці ниють, що їх грабують, азербайджанці і турки сушать голову, як їм заробити. І заробляють. На нас – йолопах.
Відчуйте різницю між світоглядами невдачника і того, хто пре до успіху.
Перешкодити поверненню «Роснєфті» ЗЕкоманда не може. Санкції проти SOCAR вона не впровадить, бо це означатиме розсваритися не тільки з Азербайджаном, а й з Туреччиною. Якщо ЗЕкоманда вчинить таке – я позбудуся останніх ілюзій щодо її адекватності.
Хоча саме цей стан речей – прямий наслідок «великої дипломатії» Зеленського. Алієв та Ердоган відверто демонструють своє ставлення до України. Все відбувається за дивовижними рецептами із запорізьких вулиць часів мого дитинства: «Лоха треба не жаліти, а доїти». Туреччина і Азербайджан десятиріччями воюють аби приєднати землі, які вони вважають своїми. З якого дива їм симпатизувати українцям, три чверті яких 5 років втомлювалися від війни на дивані, аби обрати зробити президентом коміка, що пообіцяв «просто перестати стріляти»? Таким не допомагати треба, а наживатися з них. Допоки не порозумнішали.
Бо кому вже точно не дорікати Азербайджану – то це Україні, яка віддала «Центренерго» на прокорм певному олігарху, завела його в збитки, довела вугільну галузь до астрономічних боргів і страйків шахтарів, натомість купує електроенергію у Росії та Білорусі. Аби знову таки, зробити багатшими певних олігархів. Різниця лише в тому, що від оборудок SOCAR виграє бюджет Азербайджану, а від імпорту Україною російської електрики виграють лише українські олігархи.
А не бюджет. І не українці.
