Зворушений кадрами, на яких батько зі сльозами прощається зі своєю сім’єю, лондонський таксист Метт Вестфолл почувався змушеним щось зробити, щоб допомогти тим, хто тікає від війни в Україні
Про це пише Reuters.
«Одного вечора я дивився телевізор і бачив чоловіка 30-ти років з його дружиною та дитиною, і всі троє плакали. Це справді привернуло мою увагу… Мене це дуже засмутило. Я подумав, що я можу з цим зробити?»,- сказав Метт Вестфолл.
Чоловік зв’язався з одним зі своїх друзів і вони зібрали групу водіїв лондонських таксі «black cab» з метою доправити українців, які виїхали з України, туди, куди їм потрібно. Вони також зібрали близько 10 000 фунтів стерлінгів на допомогу. Пожертвування надходили від різних організацій таксі та служби громадського фінансування GoFundMe.
Минулого тижня група з шести лондонських чорних таксі, ще одного автомобіля та мікроавтобуса вирушила в 11-годинну подорож до Польщі. За даними видання, колона викликала вітання та захоплення, коли їхала Європою.
До Польщі, вони також привезли допомогу, яка включала засоби гігієни, дитяче харчування та підгузки, а на зворотному шляху підвозили тих хто перебував дістатися до друзів та родини.
Вестфолл пригадує, що коли він дістався до центру для біженців, наповненого жінками та дітьми, які тікали від бойових дій, його емоції навіювали спогади про історії його власної родини, як це було під час німецького бомбардування Великої Британії у Другій світовій війні.
Він розповів, як серед пасажирів групи була жінка з шестирічною дівчинкою, які не їли під час їхнього 15-годинного маршруту з України до Польщі.
«Вона була дуже стурбована здоров’ям та самопочуттям своєї дочки», – сказав він. Тоді один із його друзів опустився на коліна поруч із дитиною і сказав «МакДональдз». «Очі маленької дівчинки просто загорілися і це було просто дивовижне відчуття, що ця маленька дівчинка раптом прокинулася»,- сказав Вестфолл.
Інша жінка років 30 з трьома дітьми нестримно ридала, вона їхала з Києва, де її житловий будинок розбомбили, коли її чоловік воював на передовій. У неї не було нічого, крім двох крихітних рюкзаків і поліетиленового пакета.
«Вона плакала. Це все, що вона мала в цьому світі», — сказав Вестфолл. Це для мене було одним із найболючіших видовищ, які я коли-небудь бачив. Я буду вічно вдячний водіям, які їдуть зі мною. Ми подолали 2700 миль за трохи більше ніж за три дні. Ми врятували 28 людей».
