Як зазначає автор статті, професор українських студій з Кембриджського університету Рорі Фіннін, повернення Криму під контроль України є не лише питанням моральних і правових принципів, а «єдиний практичний спосіб досягнення мирного плану».
Фіннін, який нещодавно випустив книгу «Чужа кров: Сталінські злодіяння в Криму і поетика солідарності», пише, що Крим, будучи продовженням материкової частини України, завжди був глибоко пов’язаний з її ресурсами та торгівлею і залежав від неї протягом століть.
АВТОР ФОТО,GETTY IMAGES
Тим часом історичний досвід російського та радянського правління в Криму — це постійні етнічні чистки, насильство та травми. Ось чому, зазначає автор матеріалу, більшість жителів Криму проголосували за незалежність України від Радянського Союзу в 1991 році, а у 2013 році перед вторгненням Росії на півострів висловили думку, що Крим повинен бути частиною України.
Ось чому «Крим, відділений від України, зазнає занепаду, а Крим, окупований Росією, буде постійним джерелом конфлікту», твердить історик. Він додає, що нерозуміння цього історичного підґрунтя призведе до подальшої агресії Росії.
Але про яку саме історію йдеться?
Кримські татари
Здійснивши незаконну анексію півострову у 2014 році, Росія довго намагалася приховати і стерти реалії демографії, історії та географії, пише автор статті. Однією із них є корінне населення України — кримські татари, які мешкали в Криму протягом багатьох століть.
Лише після чотириразового вторгнення до Криму Катерині ІІ вдалося у 1783 році зруйнувати Кримське ханство і приєднати його територію до складу Російської імперії.
У середині 19 століття Крим став місцем протистояння Росії і британських, османських та європейських союзників за контроль над Чорноморським регіоном, нагадує історик. Але додає, що хоча Кримська війна закінчилася поразкою Росії, в уяві західних людей вона змішала Крим і Росію, і цей ефект став тривалим.
1857 року цар Олександр II наказав «очистити Кримський півострів від татар» і заселити його селянами з внутрішніх провінцій. Внаслідок цього населення кримських татар до 1900 року впало з майже 80 відсотків до чверті, пише автор статті.
У XX столітті Сталін спробував завершити розпочате Олександром II і у травні 1944 року, після відступу нацистів, депортував решту кримськотатарського населення — близько 200 тисяч людей — до Середньої Азії та інших віддалених частин Радянського Союзу.
«Хворих і поранених «ліквідували», тих, хто відкрито порушував наказ про депортацію, розстрілювали. Звірства Сталіна в Криму забрало десятки тисяч життів», — нагадує професор Фіннін. Він додає, що до 1944 року в Криму було близько 2000 міст і сіл, які носили кримськотатарські назви, після депортації їх залишилося кілька десятків.
У 1944-1946 роках Кремль роздав вкрадені кримськотатарські будинки та майно приблизно 64 000 поселенців, які приїхали з інших радянських областей. А сталінські чиновники прямо називали мету цього проєкту «створити новий Крим з російським виглядом», пише історик.
Він зазначає, що ці слова радянської влади «непрямо визнають, що до 1940-х років Крим не мав «російського вигляду», і отже, відверто суперечать заявам Путіна про те, що Крим є «споконвічною» російською територією.
Невіддільний звʼязок з Україною
Професор Фіннін вказує на ще один історичний і географічний факт, який Росія наполегливо намагається замовчувати і приховувати, — «це залежність півострова від материкової України».
За словами історика, це добре усвідомив наступник Сталіна Микита Хрущов, який у 1953 році приїхав у Крим і виявив півостроів у повному занедбанні, який все ще намагався відновитися від нацистської окупації.
Хрущов та радянська влада усвідомили, що Крим не є «перлиною», красивою, самодостатньою ділянкою території. А є, як пише історик, «квіткою, стебло якої сягає вглиб українського степу, на територію, окуповану сьогодні Росією, навколо Херсона, Мелітополя і Маріуполя».
І у лютому 1954 року Хрущов «повернув квітку до свого стебла», оголосивши про офіційну передачу Кримської області Радянській Україні. Професор Фліннін пояснює, що цей крок був насамперед спрямований на економічний розвиток Криму, що зрештою і відбулося.
Як наголошує автор статті, пізніше Москва почне заперечувати успіх України у розвитку Криму і поширювати міф про «подарунок» і навіть «помилку» Хрущова.
«Передача Криму Україні була не помилкою, а порятунком», — підсумовує історик.
З огляду на наведені ним причини, професор Фліннін стверджує, що «Україна ніколи не буде стабільною та мирною з окупованим Росією Кримом, а окупований Росією Крим ніколи не буде у безпеці без України».
