Хеллоу друзі! Поки вороги кидаються ракетами, трошки про кіно на вихідних.
Сьогодні «Катрусин кінозал» про соціальну позицію.
Взагалі я маю багато історій, як корупція знищує будь-які силові структури з середини. «Що охороняєш, тей й маєш.» — писав Жванецький. Перефразую його: Все охороняеш — все маєш.
В 60-70х роках в США корупція в поліціїї та прокуратурі були звичним явищем, як і в Україні на протязі всієї її незалежності.
При чому в США ця ситуація поглиблювалась доволі складним законодавством, де засудити поліцейського було (та й зараз в принципі) надто складно, лише при наявності певної кількості свідків під присягою, та відео/фото фіксації злочину.
З прокуратурою ще гірше. Практично за всю історію США були притягнені до відповідальності прокурори, яких по пальцям можна порахувати.
Рекет та «кришування» мілкого бізнесу для поліцейських були нормою.
Фільм Сідні Люм’єта «Серпіко» саме про це. Про боротьбу одного поліцейського з середини самої системи.
У 1967 році Серпіко надав звіт з достовірними даними про систематичну корупцію, але бюрократичному апарату вдавалося не давати справі ходу доти, поки Серпіко не вийшов на офіцера Девіда Дерка , який допоміг зрушити справу з мертвої точки . Серпіко вважав, що його колеги знали про його секретні зустрічі з людьми зі служби внутрішніх розслідувань, і, не бачачи реальних дій з боку офіційних осіб, звернувся до журналістів газети Нью-Йорк Таймс, яка 25 квітня 1970 року на своїй великій сторінці опублікувала статтю про корупцію у Департаменті поліції Нью-Йорка.
Скажену корупцію, та кругову поруку поліцейських, яка включала й відділ внутрішніх розслідувань.
Вже пізніше піде ціла хвиля повністю художніх фільмів на тему поліцейської корупції.
Та, можливо я помиляюсь, з документальною хронологією, це в дійсності лише й залишився «Серпіко».
В результаті того, що поліцейський Френк Серпіко дав покази, та зчинив розголос, Депертамент поліції Ньо-Йорка не міг його зачіпати ніяк. Але корупційні поліцейські знайшли спосіб — просто підставили його під кулі на завданні. Мало того — навіть не повідомили по рації про поранення офіцера. Якби не мешканець будинку, де це сталося, Серпіко скоріш за все загинув би, що й було метою.
Взагалі — чудовий фільм, та одна з найркащих ролей Аль-Пачіно. Про власну сміливість, сумніви, та долю людини, що йшла проти системи.
Серпіко відмовився від кар’єри поліцейського, мало що отримавши замість цього, та зберіг головне — совість.
Ну, а головний висновок цього фільму — влада розбещує, та консолідує. А потім — вбиває.
Віталій Рождаєв
