Помилки Заходу під час підготовки солдатів ЗСУ пояснюють повільні темпи контрнаступу та відсутність значних результатів, пише Джек Вотлінг з Королівського об’єднаного інституту оборонних досліджень у статті для британської Observer.
Два місяці українські війська намагаються пробитися через щільно укріплені оборонні позиції та прорвати «лінію Суровікіна», пише Вотлінг.
Техніка та озброєння
Про потреби українців для успішних наступальних операцій в західних столицях знали вже наприкінці минулого літа — це артилерія, інженерні засоби, тактична ППО, засоби рухомого захисту (техніка піхоти тощо) та штабна підготовка.
Гармати, снаряди й БТРи українці отримали у достатній кількості. Інженерні й тактичні засоби ППО — у меншому обсязі.
Однак попри те, що вже у вересні 2022 року було зрозуміло, що ЗСУ потрібна бронетехніка, рішення про її постачання ухвалили лише у січні 2023 року і виконали лише частково.
Багатомісячні затримки дали російським військам час для створення оборонної лінії, що значно ускладнило завдання українцям.
Українські війська отримали близько двох місяців на освоєння багатьох західних систем, що перебувають у різному стані готовності, та на підготовку своїх військовослужбовців для вирішення складних завдань.
Підготовка особового складу
Інша проблема, на думку Вотлінга, полягає в тому, що значна частина навчання погано продумана.
Штабна підготовка налагоджується повільно, оскільки партнери України воліють навчати українських солдатів індивідуально.
Після рішення про надання Україні західних танків та бойових машин піхоти відбулося зрушення — українці тепер навчаються цілими підрозділами, продовжує Вотлінг.
Окремих солдатів можна навчити в Україні. А от навчання підрозділів чисельністю, що перевищує роту, там неможливе, оскільки українські полігони обстрілює російська армія.
З цієї причини для деяких підрозділів організовували колективну підготовку на європейських полігонах. Проте українські військовослужбовці дали зрозуміти, що на західних полігонах вони не можуть отримати повноцінну підготовку, оскільки використовують у війні безліч своїх власних систем (безпілотники й системи управління вогнем), які не сертифіковані НАТО і на західних полігонах застосовуватись не можуть.
Натомість автор пропонує адаптувати тренування військових так, щоб сконцентруватись на сильних сторонах ЗСУ. Але для цього необхідно дозволити інструкторам змінювати курси навчання на свій розсуд та запросити українців брати участь у їх розробці.
АВТОР ФОТО,REUTERS
Головна ж проблема, на думку Вотлінга, полягає в тому, що бійців ЗСУ навчають за західними моделями, які потребують певної структури і, головне — часу, якого українці не мають.
Бюрократія і довга війна
Бюрократичні обмеження висвітлюють серйозну проблему для партнерів України.
Західні військові з початку війни зуміли адаптувати свої методи взаємодії з ЗСУ. А ось у столицях бюрократи й дипломати, як і раніше, працюють за лекалами мирного часу. Попри те, що від результату протистояння Росії й України залежить майбутнє європейської безпеки.
Вже з липня 2022 року було очевидно, що снарядів, які постачають Україні, надовго не вистачить. Проте країни НАТО не поспішають розширювати виробництво боєприпасів, не говорячи вже про запасні артилерійські стволи.
Однак, якщо цю проблему не вирішать, то переваги, які нині має Україна, випаруються, а альянс не зможе досягти узгоджених у Вільнюсі показників боєздатності.
На думку Джека Вотлінга, незалежно від того, як розвиватиметься операція, міжнародні партнери України мають зосередити свою допомогу на підготовці українських збройних сил до нових боїв.
Європейська безпека залежить від здатності західних столиць думати про майбутнє й ухвалювати своєчасні рішення. Про ціну зволікання нам щодня нагадують кадри кривавої бійні на сході України, підсумовує свою статтю для Observer Джек Вотлінг.
bbc.com
