Сил для форсування Дніпра у ЗСУ вистачає. Вирішальне значення для всієї війни має достатність боєприпасів і техніки – Том Купер
На сьогодні я «анонсував» публікацію про російські планерні бомби та їхнє використання в Україні. Однак за останні кілька днів отримав так багато запитань, і попит на них настільки великий, що я не маю іншого вибору, окрім як опублікувати сесію запитань і відповідей.
– Я читав про патрулі МІГ-31 над Чорним морем, але озброєні «Кинджалами». Чим це загрожує?
– «CAP» означає «бойовий повітряний патруль» (а «CAPS» – це множина того ж самого). Наскільки мені відомо, МіГ-31К ВКС ніколи не літають у складі патрулів, якщо вони озброєні «Кинджалами». Або вони озброєні «Кинджалами», а потім відправляються для нанесення удару по обраній цілі, або вони стоять на землі.
Підпишіться на наш новий телеграм-канал iPress | Міжнародна преса українською де ми трохи виходимо за рамки і показуємо більше, ніж на сайті. Ставайте частиною розумної спільноти!
МіГ-31БМ, озброєні Р-37, натомість, майже постійно здійснюють польоти над окупованим Кримським півостровом, оскільки саме це є їхнім завданням: захист «власного/підконтрольного росії» повітряного простору від повітряних і ракетних ударів супротивника (в даному випадку – України).
Слід очікувати, що МіГ-31, озброєні КР «Кинджал», розміщені в Криму (або на інших авіабазах далі на схід/південний схід), будуть задіяні в наступному «раунді» російського удару на українську енергосистему і здатність продовжувати експорт зерна з південних портів України вже в найближчі місяці.
– В новинах BBC (зверніть увагу: це було близько тижня тому) був заголовок, що Україна скаржиться на те, що росія обстрілює дорогу, яка веде до Авдіївки. Заголовок виглядає дивним.
– Це повідомлення було правильним (і залишається правильним, тому що ВКС продовжують такі операції до сьогодні), і дійсно: це цілком логічно (для росіян). Вони розгортають касетні бомби МПК/УМПК для нанесення ударів по дорогах, що ведуть до Авдіївки, намагаючись перешкодити ЗСУ поповнити запаси боєприпасів для своїх підрозділів, що утримують позиції в цій місцевості. Це цілком логічно, адже якщо закінчуються боєприпаси, їжа, вода, запчастини тощо, то воювати просто неможливо. У даному випадку це означає, що якщо у підрозділів ЗСУ, які перебувають на Авдіївській дузі, закінчаться боєприпаси, їжа, вода, запчастини тощо, то вони не зможуть захищати цю територію.
– Чи вважаєте ви, що стратегія «лізингу обладнання для ППО» буде потужним покращенням для зимового сезону?
– «Потужним» – ні. Але «вітається». Наскільки мені відомо, українська ППО щойно отримала ще один ЗРК IRIS-T, а також щонайменше шість ЗРК MIM-23 HAWK, які зараз перебувають на озброєнні. Тобто, ситуація у ПСУ має бути краще для захисту найважливіших об’єктів по всій країні. Ось чому «ласкаво просимо» таку новину.
Однак цього все ще далеко не «достатньо»: цього недостатньо для належного захисту всіх важливих об’єктів в тилу, і катастрофічно недостатньо для прикриття підрозділів ЗСУ, розгорнутих уздовж лінії фронту.
– Відомо, що Україна розгорнула ATACMS для ураження російських ЗРК С-400 в Луганській області. Це не підтверджено, але деякі джерела стверджують, що було знищено три пускові установки…
– Знищення С-400 (або С-300, як дехто каже) в районі Луганська – це українська заява. З моєї точки зору, і якщо немає чітких доказів такого успіху, ця заява є такою ж «обґрунтованою», як і заява росії про те, що вона збила дві ракети ATACMS (або 24+ літаків ПСУ за останні 10 днів). Доки одна з двох сторін не надасть чітких доказів того, що вона стверджує, для мене обидві заяви залишаться тим, чим вони є: заявами.
(Пам’ятайте девіз: «Всі брешуть.., поки не доведено протилежне»).
– Як ЗСУ можуть встановлювати понтони (через Дніпро) в умовах постійної присутності численних ударів УМПК щодня?
– Може, тому що планерні бомби МПК/УМПК недостатньо точні для ураження понтонного мосту. Звичайно, було б «краще», якби цю загрозу можна було придушити – наприклад, шляхом розгортання ЗРК, який би не дозволяв винищувачам-бомбардувальникам ВКС досягати позицій, з яких вони можуть випускати планерні бомби. Це необхідно, тому що, незважаючи на свою неточність, російські планерні бомби влучають раз за разом. І навіть коли вони промахуються, скажімо, на 50-100 метрів, вони все одно завдають шкоди.
– Чи мають ЗСУ сили і засоби для відкриття ще одного фронту (на Дніпрі)?
– Наскільки мені відомо, саме в цьому полягала суть планування літнього контрнаступу ЗСУ, розпочатого в червні. Тобто: планувалося форсувати Дніпро і завдати удару в глибокий російський тил. Цей план був зіпсований, коли росіяни вчинили військовий злочин, замінувавши і підірвавши Каховську дамбу. Оскільки «Генштаб-У» дійсно складається з професійних військових (хто б і що про них не думав), саме ця інстанція оцінила, що у неї достатньо сил для такої операції – і це ще в червні цього року. Незважаючи на всі втрати, яких вона зазнала з того часу, сил для такої операції має вистачити і зараз.
Зовсім інше питання – чи мають ЗСУ достатньо техніки для такої операції. За моєю оцінкою, ні, і саме тому зараз на плацдармах на лівому/південному березі Дніпра діють лише легкі сили. Їхнє завдання – розширити плацдарми, щоб витіснити звичайну російську артилерію за межі дальності, з якої вона може обстрілювати будь-які понтонні мости – саме з метою захисту дефіцитного обладнання, після того, як воно буде встановлене.
– Що ви думаєте про російські атаки на Авдіївку: вони намагаються відновити стратегічний наступ, чи це початок їхньої осінньо-зимової кампанії в Україні?
– Ініціатива та наступальні операції є основою російської військової доктрини. Це означає, що російське військове командування навчене завжди шукати рішення, які дозволять їм повернути ініціативу і розпочати власні наступальні операції, коли їм бракує ініціативи і вони перебувають в обороні.
Відповідно, відповідь на ваше запитання позитивна: так, вони прагнуть повернути собі стратегічну ініціативу і розпочати власну осінньо-зимову кампанію (більше того, вони вже розпочали останню).
– Чи вважаєте ви, що Авдіївська наступальна операція якось пов’язана з майбутніми виборами в росії, тому її можна продавати як «Перемогу», незважаючи на величезні втрати техніки?
– Ні. путіну начхати на вибори. Авдіївка є «наступною, логічною ціллю»: зсрф (і ВДВ) виявилися нездатними прорвати українські лінії на заході Луганщини (район Куп’янськ-Сватове-Кремінна); вони виявилися нездатними скористатися захопленням Бахмута; вони виявилися нездатними зробити що-небудь ще у будь-якому іншому місці. Отже, логіка диктувала «завершити» завоювання Донбасу наступом на Авдіївку – останній сектор колишньої «ДНР», який все ще контролювався ЗСУ.
– Чи означає це, що росіяни штурмують Авдіївський напрямок піхотою на «полуторках» ГАЗ-АА 1932 року випуску?
– Так/Ні. Так, тому що це означає, що у них закінчується більш сучасна техніка. Ні, тому що старої техніки у них ще більш ніж достатньо.
– Чи можуть системи HAWK допомогти проти планерних бомб? Чи мають вони достатню дальність, щоб збивати літаки, які їх несуть?
– Так/Ні. Якщо їх модифікувати до новітнього стандарту MIM-23 HAWK XXI (HAWK-21), то вони можуть вражати планерні бомби. Проте їх:
a) занадто мало, щоб робити це на значних ділянках фронту, і
б) занадто малий радіус дії, щоб запобігти винищувачам-бомбардувальникам ВКС, які продовжують випускати десятки планерних бомб щодня.
Фактична важливість наявності МІМ-23 для ПСУ полягає в тому, що вони:
a) зменшать навантаження на решту «Буків» і подібних ЗРК, а також зменшать їхнє виснаження;
б) поставляються разом з великим запасом боєприпасів для перезаряджання;
в) відносно мобільні та їх нелегко відстежити (російській розвідці), а це означає, що вони можуть знову і знову заставати ворога зненацька.
– В Україні є мегаексперт Арестович, який радить перейти до стратегічної оборони, згорнути наступальні дії на півдні і почати зариватися в землю по всій лінії. Також дії українських збройних сил на Дніпрі не приносять нічого, крім занепокоєння. А ще він каже, що війська під Авдіївкою навряд чи зможуть довго утримувати цей район. Як Ви вважаєте, він має рацію?
– Як випускник Одеської військової академії, а тим більше колишній радник з питань стратегічних комунікацій Офісу президента України, Олексій Арестович може бути охарактеризований як «краще бути добре поінформованим, ніж не знати» (інакше треба мати серйозні сумніви щодо здатності української держави вистояти в цій війні). Отже, так, якщо вам подобається, можете назвати його «мегаекспертом»: я можу погодитися з такою кваліфікацією.
Щодо того, правий він чи ні у своїх оцінках: я не слідкую за його публічними виступами, а тому не знаю, що саме він говорив і в якому контексті.
Виходячи з того, що відомо на даний момент, я можу лише оцінити, що:
а) ЗСУ були кинуті в контрнаступ на півдні Запорізької області в червні цього року, хоча й погано до нього підготувалися;
б) що це сталося через безвідповідально надто оптимістичні очікування, створені українськими мейнстрімними ЗМІ;
в) і хоча план ЗСУ, очевидно, був «випереджений» росіянами, які підірвали Каховську греблю, щоб запобігти його реалізації, і що, незважаючи на це
г) ЗСУ були погано проінформовані про те, чого очікувати від росіян, а також не були забезпечені достатньою кількістю обладнання, боєприпасів і підготовки, необхідних для успішного досягнення оперативного рівня прориву російських ліній оборони на півдні Запорізького регіону.
Інакше кажучи: саме так, як я неодноразово «попереджав» у січні-березні (за що мене потім принижували деякі ведучі на українському телебаченні), ЗСУ були «втягнуті» в операцію з цілями, яких вони не могли досягти.
З цієї точки зору, а також виходячи з (вражаюче схожого) іранського досвіду періоду 1980-1981 років ірано-іракської війни, так, можливо, для ЗСУ було б краще зупинитися, завершити реформи і реорганізацію, отримати (набагато) більше обладнання і постачання, перш ніж намагатися знову наступати (і тоді, бажано, на якійсь іншій ділянці фронту і в інший спосіб, оскільки повторення невдач ніколи не є гарною ідеєю).
Щодо того, чи є українські операції на Дніпрі «нічим іншим, як діями, що викликають занепокоєння»: я не знаю.
Однак я «застерігаю» від догматизму. У сучасній війні ніколи не можна піддаватися догмам. Те, що сьогодні може бути правдою, завтра може легко стати брехнею. Або, принаймні, можливістю.
Тобто, сьогодні це може бути «операцією, що заважає», а завтра – можливістю. Це залежить виключно від їхніх фактичних результатів – і не в останню чергу від громадської думки про те, якими могли б бути/будуть/повинні бути ці результати. Це означає, що виключно Генеральний штаб вирішує, на основі перехресного аналізу наявних розвідувальних даних і результатів операцій, чи продовжувати – можливо, навіть інтенсифікувати ці операції, чи припинити їх або вивести війська.
Якщо «громадськість» (особливо ЗМІ) почне «приймати рішення» за військове командування, єдиним результатом війни може стати катастрофа.
Тому (але також і «тим не менш»): заяви таких діячів, як Арестович, важливі, на них слід (навіть «необхідно») зважати. Хоча б тому, що у війні, яку веде плюралістичне суспільство, різні думки і конструктивна критика можуть бути лише корисними, а не контрпродуктивними: різні думки, різний досвід і критика не «сіють розбрат», а мають вирішальне значення для успішного ведення будь-якої війни.
Однак це не означає, що їх слід розглядати як «догми», як «єдину правду і нічого, крім правди».
Щодо Авдіївки. Як я бачу ситуацію, росіяни зараз перебувають у процесі передислокації ще однієї зі своїх «армій» (2-ї гвардійської загальновійськової армії/гвардійської танкової армії) в цей сектор. Скоріш за все, та сама армія вже знаходиться там, і можна очікувати, що вона відновить наступ за першої ж нагоди, і продовжить його за будь-яку ціну. Тому що, як пояснювалося вище, наступальні операції є основоположним принципом російської військової доктрини.
Виходячи з досвіду останніх 19 місяців цієї війни, вирішальне значення для результату цієї битви, як і завжди, матиме той самий чинник: наявність достатніх запасів боєприпасів і техніки для ЗСУ. Якщо НАТО не зможе забезпечити достатню кількість і того, і іншого – як це сталося минулої осені, коли українські сили намагалися захистити Бахмут, – то результат буде визначений наперед.
