Ну що ж друзі.
Повертаємось до рубрики «що подивитись на вихідних». І тепер наш «Катрусин кінозал» після перегляду може сміливо рекомендувати «Фоллаут» від Амазон. Тільки майте на увазі, це 18+ якщо чесно.
Якісно зроблена робота має единий головний недолік — іноді шаблонні ходи в сценарії, та періодично всілякі роялі в кущах з «богами з машини» та фінальною Санта-Барбарою першого сезону (хоча в принципі вона в тему). Але в шоу вдалося зробити справжню драму, справжній чорний гумор оригінальної гри, та принципово точно відтворити весь ігровий всесвіт.
Правда, якщо в вас слабкі нерви, будьте обережні.
В грі, та також в фільмі непогано розгорнута концепція «перезавантаження цивілізації», або це все про той самий експеримент «Всесвіт 25» тільки з іншої сторони.
Подібне ми бачили в японському аніме «Ерго проксі», але воно там запутане. Або в приклад можно взяти трохи більш зрозумілий «Технолайз», хоч і він також ломає голову.
В «Фоллауті» ж все логічне та просте в основі як двері, але цікаве.
Концепт фільму описує класичну дилему бога — або виховати суспільство, щоб воно змінилося, або знищити його, створивши на звільненому майданчику новий експеримент з тими самими гравцями.
Але оскільки всесвіт «Фоллауту» атеїстичний (о — я люблю це), його жителі змушені на себе взяти функцію бога. Звісно ні до чого гарного це не призводить.
Розділивши цивілізацію на кілька вертикальних цивілізацій, володарі цього всесвіту створили щось на кшалт гігантського ненажерливого концтабору, в якому, як й в експерименті «Всесвіт 25» є чотири категорії сутностей, які поступово вироджуються у дві, а потім зникають.
Кінець цивілізації настільки відтягнутий в часі, що з середини всесвіту його не видно, а все нагадує нескінченне перебування в пеклі, зі своїми персональними пекельними рівнями. Тому люди там загалом призвичаїлись, та потихеньку поїдають один одного і не заморачуються. А герої десь на пустощах зовсім поодинокі.
І тут в нас «але», бо згідно феншую, нічого не буває абсолютного, або як казав колись я — «ніщо нізвідки не зникає та нікуди не з’являється».
Головна героїня — чудовий приклад, коли слідування фальшивій реальності зненацька перетворює персонажа на справедливого та головне — співчутливого протагоніста. ЇЇ доброта була закладена з народження, але зітнувшись з реальним світом модифікувалась лише в напрямку логічного самозахисту.
Базові ж цінності в дівчинки залишились на місці.
Таким чином нам дають хоч якусь надію, що може один з усього мільйона живих тут колись й побудує щось на зразок чудового майбутнього, але це не точно.
Серіал отримує 8/10 (ідея супер, ідеальна картинка, потрясна динаміка, але.., не люблю Санта-Барбару). Після перегляду рекомендую валеріанку та прийняти заспокійливу ванну.
І закінчу я це все фінальною фразую мого любімчика:
«Війна ніколи не змінюється.
Ти дивишся на цю розруху, яка здається хаосом.
Але завжди є хтось біля керма. І саме з ним хочу поговорити.»
Доречі — я теж.
Віталій Рождаєв
Leave a Reply