Повернімось у минуле і згадаймо 2019 рік. Тоді людиною року за версією впливового американського видання стала…Ґрета Тунберг. Зараз ця екологічна діва підтримує Палестину і Сектор Гази у війні проти Ізраїлю.
Здобути обкладинку у Time — не завжди почесно. Чого варта жовтнева обкладинка з приголомшливою статтею про внутрішні настрої на Банковій і одкровення Саймону Шустеру. Тоді команда президента Володимира Зеленського дуже хотіла обкладинку для піару. А за фактом отримала хіба ганьбу.
Редакція TIME давно пояснила принцип, за яким журнал обирає того чи іншого номінанта: «Звання «Людина року», яке присуджується TIME, не є почестю. Це не знак схвалення. І не визнання популярності. У кращому разі це твереза оцінка світу, яким він є, і наймогутніших людей і сил, які формують цей світ — на зло або на добро. Але ця номінація, безумовно, має відношення до лідерських рис«.
Тому поруч у різні роки «Людьми року» ставали Рейган, Рузвельт, Джо Байден і «Дух українського року». Однак переможцями були й Гітлер зі Сталіним, і Путін.
Якщо уважно вивчити шорт-лист цьогорічної премії, там є лідер Китаю Сі Цзиньпін та творець чату GPT Сем Альтман, який створив революцію на ринку штучного інтелекту.
Але зупинімось на головних фіналістах, які прямо причетні до війни в Україні.
Ось що пише TIME про Путіна:
«Він обіймав посаду президента чи прем’єр-міністра Росії з 1999 року, продовжує вести війну в Україні вже другий рік після повномасштабного вторгнення. Путін зіткнувся з короткочасною загрозою своїй владі у 2023 році під час повстання Вагнера, але врешті-решт його вплив лише посилився, оскільки група найманців відступила, коли президент Білорусії Олександр Лукашенко уклав угоду. (Євген Пригожин, лідер групи Вагнера, пізніше загинув в авіакатастрофі). Путін був визнаний людиною року за версією Time у 2007 році та неодноразово потрапляв до списку Time-100, у тому числі у 2022 році«.
Українцям треба дивитися правді у вічі й забути нарешті телевізійні фантазії про рак, параліч і передчасну смерть Путіна. Ця тварина змогла втриматись на посаді й перевести на військові рейки економіку підсанкційної РФ. Він дуже чітко розуміє, що його статус — його гарантія не закінчити десь так, як він сам прикінчив Пригожина. Це небезпечний ворог і треба готувати далекоглядний план, що ми самі будуємо і чи не допускаємо ми виникнення свого маленького Путіна з надміром повноважень.
Щодо Сі Цзіньпіна теж є зрозуміла логіка.
«Президент Китаю Сі Цзіньпін вступив у 2023 рік через кілька місяців після свого безпрецедентного третього терміну, зміцнивши свою роль одного з найвпливовіших сучасних лідерів Китаю«, — пише видання в описі про фіналіста.
Китайський комуніст кинув виклик Заходу, претендує на розподіл світу за своїми авторитарними лекалами та став натхненником як війни в Україні, так і спалаху насилля між ХАМАСом та Ізраїлем. Він продовжує корумпувати й схиляти до політичного васальства країни глобального Півдня і європейські уряди, які просто хотіли торгувати з Китаєм. Так само Пекін головна проблема для Вашингтона — США свого часу виростило Китай із голодранців у амбітну диктатуру. І ось тепер обоє готуються до війни одне з одним.
А далі відповімо на популярне питання українців, чому у цьому списку нема жодного українця? Річ у тому, що старанням українських політиків у 2023 році ми втратили ініціативу лідерства. Кого ви хочете побачити на обкладинці? Єрмака? Так не так давно Politico у своєму рейтингу гучно натякнуло, що цей посадовець перебирає на себе повноваження президента Зеленського, який в останній момент відмовився від виступу для сенаторів напередодні голосування про гроші для України.
Чисто в теорії це могли б бути ЗСУ, але ми бачимо реакцію політичної верхівки на професійну статтю Головнокомандувача Валерія Залужного в The Economist. Аби урезонити наше політичне керівництво від необдуманих вчинків, до Києва довелось їхати міністру оборони США Ллойду Остіну. А WP зробило розгорнутий матеріал, чому початковий план контрнаступу Генштабу пішов трохи не туди.
Тож мораль проста, як двері — хочеш обкладинок, слави, цитат — будь дієвим лідером і професіоналом. Безумовно, вляпатись в історію можна як Путін та Сі. Але це зовсім інша історія — про метастази, які виросли на толеруванні зла і торгівлі без кордонів.
Це той світ, який влаштовував усіх в 70-ті, коли його створив один із найвидатніших дипломатів історії людства Генрі Кіссінджер. Не так давно він помер і тепер цю халабуду противаг варто перебудовувати по-іншому.
Коли нас немає в якихось списках, ми теж маємо подумати, хто ми й чого нас навчила війна. Бо коли в топах переглядів підлітками у нас нова російська пропагандистська агітка «Слово пацана», де єдиний позитивний герой і краш усіх жіночих персонажів — воєнний загарбник, який щойно відкинувся в Афганістану (алюзія на героя СВО) — у мене погані новини.
Війну за сенси ми профукали не лише в американських редакціях, а в себе вдома під носом. Над яким щоночі нависає шахед.
Спеціально для Еспресо
Про авторку: Марина Данилюк-Ярмолаєва, журналістка
