Про це пише The Washington Post.
Журналісти зазначають, що Україна фактично не готувалася до повномасштабної війни з РФ. Після розпаду СРСР її збройна промисловість занепала, а ядерну зброю Україна віддала в обмін на так звані гарантії захисту територіальної цілісності.
Зараз, після більш ніж двох років повномасштабної війни, Україні потрібне все: від основних засобів, таких як кулі, до складної зброї, такої як ракетні системи великої дальності, винищувачі та бомбардувальники.
Українські чиновники кажуть, що не можуть оприлюднити точні цифри свого виробництва з міркувань безпеки. Але перелік обмежень — від відсутності належного фінансування до пошуку достатньої кількості пороху — заважає українській промисловості нарощувати виробництво.
Здатність України фінансувати внутрішнє виробництво зброї обмежена інвестиційним капіталом, який вона може виділити, оскільки фінансова підтримка Заходу зазвичай спрямовується на невійськові витрати. Цьогоріч Україна витратить близько 5 млрд доларів на виробництво внутрішньої зброї, кажуть чиновники, але всі погоджуються, що цього недостатньо.
Підвищення податків є політично ризикованим, якщо не економічно недоцільним, враховуючи, що частина населення виїхала за кордон або воює на передовій.
Методи закупівель українського уряду також заважають виробництву, кажуть оборонні підрядники, оскільки багато міністерств підписують контракти, а єдиної системи немає.
Своєю чергою конструкторсько-виробниче підприємство «Українська бронетехніка», коментуючи статтю Washington Post, зазначає, що ускладнена логістика та різке зростання міжнародного попиту, що призвело до дефіциту пороху та ракетного палива на світовому ринку, є суттєвими стримувальними факторами для розвитку оборонного комплексу.
«В Україні це призвело до періодичних зупинок виробництва», — сказав заступник генерального директора ТОВ «Українська бронетехніка» Максим Полив’яний.
Також він відзначив зростання кількості ракетних ударів по підприємствах ВПК.
За його словами, «Українська бронетехніка» та інші виробники зброї та військової техніки перенесли частину свого виробництва за межі України. Як захисний захід компанії розбивають виробничі етапи або дублюють їх і розміщують у різних місцях, — усе це зменшує обсяги виробництва.
Окрім того, наразі вітчизняна оборонка не може виробляти високотехнологічні системи.
«Щоб освоїти таке виробництво, щоб побудувати таке виробництво, мають пройти десятиліття», — додав Полив’яний.
